Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Сяйво

— Поздоровляю, — сказала вона, заколисуючи Денні. Той знову майже заснув. — Може, через тебе в малого струс мозку.

— Просто шишка. — У похмурому тоні чулося бажання впевнити її, що він розкаюється: маленький хлопчик. На мить Венді відчула ненависть.

— Можливо, — непроникно сказала вона. — А може, й ні. — Вона стільки разів чула, як точнісінько таким же тоном мати розмовляла з її батьком, який утік, — і їй стало не по собі, вона злякалася.

— Яблучко від яблуні... — пробурмотів Джек.

— Іди спати! — крикнула вона, страх вирвався назовні, перетворившись на гнів. — Іди спати, ти п’яний!

— Ти мені не вказуй, що робити.

— Джеку... будь ласка, нам не варто... — Слів не було.

— Не вказуй мені, що мені робити, — зловісно повторив він і пішов у спальню. Венді залишилася в кріслі, Денні знову спав. За п’ять хвилин у вітальню поплив храп Джека. Це була перша ніч, яку вона провела на дивані.

Тепер вона, засинаючи, неспокійно ворочалася в постелі. Звільнені сном від стрункого плину думки попливли, минаючи перший рік життя в Стовінґтоні й справи, що йшли все гірше, аж доки геть розладналися, коли чоловік зламав Денні руку, — і пригадався той ранок, коли вони снідали на самоті.

Денні у дворі грався з вантажівками на купі піску, рука все ще була в гіпсі. Джек сидів за столом блідий, посірілий, у пальцях тремтіла сигарета. Венді зважилася попросити розлучення. Питання вона вже розглянула під сотнею різних кутів — чесно кажучи, міркувати на цю тему вона почала за півроку до зламаної руки. Вона переконувала себе, що якби не Денні, прийняла б рішення вже давно — але й це не обов’язково було правдою. Довгими ночами, коли Джека не було вдома, вона марила, і завжди їй бачилося обличчя матері, а ще власне весілля.

(«Хто віддає цю жінку?» Батько стояв у кращому костюмі — не бозна-якому, звичайно, він працював комівояжером, розвозив партії консервованих товарів, і вже тоді починав розорятися, — втомлене обличчя здавалося таким старим, таким блідим: «Я віддаю».)

Навіть після нещасного випадку — якщо це можна було назвати нещасним випадком — Венді була не в змозі подивитися правді в очі, визнати, що заміжжя виявилося з вадою. Вона чекала, мовчки сподіваючись, що станеться диво і Джек усвідомить те. Що відбувається не лише з ним, але й з нею. Але він і не думав пригальмувати. Чарочка перед тим, як піти в академію, дві чи три склянки пива за ленчем у «Стовінґ-тон-гаузі». Три чи чотири келихи мартіні за обідом. П’ять чи шість, коли Джек перевіряв роботи й виставляв оцінки. У вихідні дні бувало гірше. У ті вечори, що він проводив поза домом з Елом Шоклі — ще гірше. Вона й уявити собі не могла, що фізично здоровій людині/життя може заподіювати такий біль. Біль вона відчувала постійно. Наскільки в цьому була винна вона сама? Це питання мучило Венді. Вона почувала себе своєю матір'ю. Батьком. Іноді, коли Венді почувала себе самою собою, вона дивувалася, що з ними відбувається. Вона не сумнівалася, що мати візьме її в дім, а за рік, протягом якого Венді буде спостерігати, як Денні заново переповивають, готують йому нову їжу або заново годують, протягом якого вона буде приходити додому й виявляти, що в нього інша одежа або підстрижене волосся, а книжки, які мати вважала невідповідними, викинуті на забите мотлохом горище... за півроку такого життя в неї станеться нервовий зрив. А мати заспокійливо поплеще її по руці й скаже: Хоч ти й не винувата, винити більше нема кого. Коли ти стала між батьком і мною, ти показала свою натуру. Ти завжди була впертою.

Мій батько, батько Денні. Мій, його.

(Хто віддає цю жінку? Я віддаю. Він помер від серцевого нападу за півроку.)

Тієї ночі вона майже до приходу Джека, до ранку, пролежала без сну, думаючи, приймаючи рішення.

Розлучення необхідне, сказала вона собі. Мати й батько тут ні до чого. Так само як почуття провини Венді щодо їхнього шлюбу й відчуття власної неадекватності. Якщо вона воліла хоч щось урятувати після свого раннього подорослі-шання, то заради Денні, заради неї самої розлучення було необхідне. Напис на стіні був жорстокий, але виразний. Її чоловік — пияк. Тепер, коли він так п'є і йому так зле пишеться, він не в змозі контролювати свій кепський характер. Випадково чи не випадково, але він зламав Денні руку. Він ось-ось втратить роботу, якщо не цього року, то наступного. Венді вже помітила звернені до неї співчуваючі погляди дружин інших викладачів. Вона сказала собі, що, поки могла, трималася за це чортзна-що — своє сімейне життя. Тепер із цим доведеться закінчувати. У Джека залишиться повне право заходити в гості, а його підтримка потрібна буде Венді, лише поки вона що-небудь не підшукає й сама не стане на ноги. А це доведеться зробити дуже швидко, оскільки хто знає, як довго Джек могтиме виплачувати аліменти. Вона постарається зробити розлучення якомога менш болісним. Але покінчити з цим треба.

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар