Слава ЗСУ!

Міркуючи так, Венді провалилася в неглибокий сон, що не дає відпочинку, її переслідували видіння матері й батька. Та ти просто розвалюєш сім'ю, ото й усе, — сказала мати. Хто віддає цю жінку? — спитав священик. Я віддаю, — відповів батько. Але коли настав яскравий сонячний ранок, вона почувала те ж саме. Вона стояла спиною до Джека, зануривши долоні в теплу раковину з посудом, і почала з неприємного.

— Хочу поговорити з тобою про те, що може виявитися кращим для нас із Денні. Може, і для тебе теж. Напевно, нам треба було поговорити про це раніше.

І тут він сказав дивну річ. Вона очікувала гніву, очікувала, що збудить у ньому жорстокість, почує обвинувачення. Вона чекала божевільного ривка до бару. Тільки не цієї м’якої, майже невиразної відповіді — це було так на нього не схоже. Немов Джек, з яким вона прожила шість років, минулої ночі не повернувся, а його місце зайняв якийсь нетутешній двійник, якого вона й не знала і якому навряд чи змогла б коли-небудь довіряти повністю.

— Зробиш для мене дещо? Одну послугу?

— Яку? — Довелося докласти зусиль, щоб голос не тремтів.

— Поговорімо про це за тиждень. Якщо в тебе ще буде бажання.

І вона погодилася. Вони тоді так і не поговорили. Весь той тиждень він більше, ніж зазвичай, бачився з Елом Шоклі, але повертався додому рано й спиртним від нього не пахло. Венді казала собі, що відчуває запах перегару, але знала, що це не так. Минув ще тиждень. І ще.

Питання про розлучення без голосування повернулося на перегляд.

Що відбулося? Вона не переставала дивуватися і, як і раніше, не мала про це ані найменшого уявлення. Ця тема була для них табу. Джек нагадував людину, що заглянула за ріг і зненацька побачила там монстра, який чекає на неї, припавши до землі серед висохлих скелетів колишніх жертв, готується стрибнути. У барі, як і раніше, було спиртне, але він до нього не торкався. Венді тисячу разів вирішувала викинути пляшки, але зрештою завжди відмовлялася від цієї думки, немов цей учинок порушив би якісь незрозумілі чари.

Та ще доводилося зважати на Денні.

Якщо вона відчувала, що чоловіка зовсім не знає, то перед сином мала побожний страх — побожний страх у буквальному розумінні, якийсь невизначений забобонний жах.

У легкій дрімоті Венді уявилася мить його появи на світ. Вона знову лежала на родильному столі, обливаючись потом, волосся злиплося пасмами, ноги при потугах виверталися назовні,

(міні-кайф від наркозу, який їй давали маленькими порціями. Якось вона пробурмотіла, що відчувала себе немов у рекламі групового зґвалтування, а акушерка — стріляний горобець, яка прийняла стільки пологів, що цими дітьми можна заселити університет, — вирішила, що це страшенно смішно)

лікар стояв між ногами, акушерка — збоку, вона готувала інструменти й наспівувала собі під ніс. Через усе менші інтервали повторювався гострий біль, наче у Венді встромляли осколки скла, кілька разів, як не соромно їй було, вона скрикнула.

Потім лікар доволі суворо повідомив її, що вона повинна ТУЖИТИСЯ, і вона натужилася, а потім відчула, як із неї щось витягають. Відчуття було виразним, певним, їй ніколи не забути його — щось витягни. А потім лікар підняв її сина за ніжки (побачивши малюсінький член, Венді відразу зрозуміла: хлопчик), але коли лікар узявся за наркозну маску, вона помітила дещо ще — таке страшне, що знайшла в собі сили закричати, хоча гадала, що вже викричалася до кінця.

У нього немає обличчя!

Але обличчя, звичайно ж, було, миле личко її Денні, а оболонка плоду, що огорнула його при народженні, тепер лежала в маленькій посудині — Венді зберігала її, трохи соромлячись цього. Вона не вірила давнім прикметам, але однаково зберегла «сорочку». Жіночі балачки Венді не схвалювала, але хлопчик із самого початку був незвичайним. Вона не вірила в шосте чуття, але...

Тато потрапив в аварію? Мені наснилося, що тато потрапив в аварію.

Щось змінило Джека. Венді не вірила, що справа лише в її готовності розлучитися. Тоді, під ранок, поки вона неспокійно спала, щось сталося. Ел Шоклі сказав, що не сталося нічого, зовсім нічого, але відвів очі, а якщо вірити шкільним пліткам, Ел теж кинув пити.

Тато потрапив в аварію.

Випадкове зіткнення з долею, можливо, звісно, нічого більш певного. Газети, які вийшли на ранок і наступного дня, вона прочитала уважніше, ніж зазвичай, але не знайшла нічого, що можна було б пов’язати із Джеком. Борони Боже, вона вишукувала аварію з наїздом, скандал у барі, що закінчився серйозними ушкодженнями чи... хтозна? І кому це треба знати? Але поліція так і не з’явилася — ні щоб задати питання, ні з ордером на взяття зіскрібків фарби з бампера «фольксваґена». Нічого. Ось лише чоловік повністю змінився, а син, прокинувшись, сонним голосом запитав: