Слава ЗСУ!

— А, — сказала вона тоненьким голоском.

Він зробив чотири знімки й кожну світлину віддавав Венді — засікти час на маленькому годиннику-медальйоні, який вона носила на шиї. Денні, захоплений думкою, що його покусана рука може коштувати тисячі й тисячі доларів, почав отямлюватися від переляку й проявляти активний інтерес. У руці пульсував тупий біль, і трохи боліла голова.

Коли Джек забрар апарат і розклав знімки на шафі, щоб вони просохнули, Bv нді сказала:

— Ми повеземо його сьогодні до лікаря?

— Тільки якщо справді буде дуже боліти, — відповів Джек. — Якщо в людини алергія на осину отруту, вона проявляється за тридцять секунд.

— Проявляється? Що ти...

— Кома. Або судоми.

— О Господи. — Вона вхопилася за лікті й стиснулася. Вигляд у неї був блідий і змучений.

— Як ти себе почуваєш, синку? Поспати зможеш?

Денні закліпав. Кошмар розвіявся, перетворившись у

підсвідомості хлопчика на щось невиразне, невизначене, але переляк ще не минув.

— А можна спати у вас?

— Звичайно, — сказала Венді. — Ох, любий, як жаль...

— Усе нормально, мамо.

Вона знову розплакалася, і Джек поклав їй руку на плече.

— Венді, клянуся, я все зробив за інструкцією.

— Ти знищиш його вранці? Будь ласка.

— Звичайно.

Усі троє лягли, і Джек уже хотів було вимкнути лампу над ліжком, як раптом завмер і замість цього відкинув ковдру.

— Гніздо теж треба сфотографувати.

— Тільки одразу повертайся.

— Добре.

Він пішов до шафи, вийняв камеру та останній кубик для спалаху й показав Денні кружечок з великого і вказівного пальців. Денні посміхнувся й здоровою рукою зробив у відповідь те ж саме.

«Ото хлопець, — думав він, ідучи до кімнати Денні. — Усе як слід, і ще трішки».

Люстра все ще горіла. Джек перетнув кімнату, і коли глянув на столик поруч із двоповерховим ліжком, по шкірі в нього забігали мурашки. Волоски на шиї стали сторчма, так, що аж закололо шкіру.

Крізь прозору миску гніздо було ледь помітне. Усе скло зсередини кишіло осами. Важко сказати, скільки їх там було. Принаймні, п’ятдесят. А може, сто.

Серце в грудях билося повільними поштовхами. Він відзняв гніздо, а тоді опустив апарат, щоб дочекатися, поки оси знову розповзуться. Він обтер губи долонею. У голові знову й знову прокручувалась одна і та ж думка, їй вторив

(ти не стримався, ти не стримався)

майже забобонний страх. Повернулися. Він убив ос, але вони повернулися. Подумки він почув, як волає перелякане, заплакане личко сина: не затинатися!

Він знову обтер губи.

Підійшовши до робочого столика Денні, Джек порився в шухлядах і повернувся з великою складеною картинкою-загадкою, у якої задня стінка була з фанери. Він підніс її до нічного столика й обережно пересунув на неї миску. Оси у своїй в'язниці сердито дзижчали. Потім, придавивши миску так, щоб та не зісковзнула, він вийшов у коридор.

— Ідеш спати, Джеку? — запитала Венді.

— Ідеш спати, тату?

— Мені треба вниз на хвилиночку, — сказав він, змусивши себе вимовити це спокійним тоном.

«Як це сталося? Як, заради Бога?»

Шашка безсумнівно була нормальною. Він бачив, що коли він смикнув за кільце, з неї повалив густий білий дим. А за дві години, коли він піднявся нагору, через отвір на верхівці гнізда витрусив купу маленьких трупиків.

«Тоді як? Спонтанна регенерація?»

Божевілля. Нісенітниця в дусі двадцятого століття. Комахи не воскресають, не регенерують. Навіть якби яйця могли повністю дозріти за дванадцять годин, матка відкладає їх не в цю пору року. А у квітні або травні. Осінь — час, коли оси вмирають.

Під мискою люто дзижчало живе спростування.

Зійшовши сходами вниз, він проніс їх через кухню. У її дальньому кінці були двері на вулицю. Майже нічим не прикрите тіло пронизав холодний нічний вітер, ноги миттю оклякнули на холодному бетонному майданчику, до якого в курортний сезон доставляли молоко. Джек обережно опустив загадкове явище на землю й, коли випрямився, глянув на прибитий до дверей термометр. Ртуть застигла на позначці двадцять п’ять. До ранку холод їх уб’є. Він повернувся всередину й рішуче зачинив двері. Трохи подумавши, ще й замкнув їх.

Проходячи назад через кухню, Джек вимкнув світло. У темряві він на хвилинку затримався, роздумуючи, — хотілося випити чогось міцного. Йому раптом здалося, що готель сповнений сотнями приглушених звуків: потріскуваннями, стогонами, потаєними подихами вітру під карнизами, де, мов смертоносні плоди, можуть висіти інші гнізда.