Сяйво | Читання твору

Венді могла піти від нього, піти в мотель, а вранці викликати юриста, який займається розлученнями, або зателефонувати в поліцію. Він почував себе жахливо. Як перед наближенням смерті. Потім вона кинулася до телефону й набрала номер лікарні; хлопчик, плачучи, висів на згині її руки, але Джек за нею не пішов — він просто стояв посеред розгромленого кабінету, чуючи запах пива і думаючи...)

Ви не стрималися.

Він із силою провів рукою по губах і пішов слідом за Ватсоном у котельню. Там було сиро, але лоб, ноги й живіт Джека вкрилися противним липким потом не від вогкості. Через спогади — від тої ночі, здавалося йому, минули не два роки, а дві години. Жодного розриву в часі не було. Повернулися сором і відраза, повернулося відчуття, що він нікчемна людина — а від цього йому завжди хотілося напитись, але бажання напитися схиляло до ще більш безпросвітного розпачу: чи зуміє він бодай годину — не тиждень, навіть не день, розумієте, лише годину — бути напоготові, щоб нестерпне бажання напитися не застало його зненацька, як зараз?

— Котел, — оголосив Ватсон. З бічної кишені він дістав червоно-синю хусточку, голосно висякався й знову сховав її, спершу швидко заглянувши всередину — раптом там виявиться що-небудь цікаве?

Котел — довга циліндрична ємність із металу з мідним покриттям, весь у заплатах — був установлений на чотирьох цементних блоках. Він осідав під вигинами труб теплотраси, що вели до високої, прикрашеної фестонами павутини стелі підвалу. Праворуч від Джека від топки, що була в сусідньому приміщенні, крізь стіну йшли дві труби обігріву.

— Ось він, манометр. — Ватсон поплескав по ньому. — Фунти⁴ на квадратний дюйм, «psi». Це, гадаю, ви знаєте. Зараз я нагнав до ста, але вночі в кімнатах холоднувато. Кілька клієнтів поскаржилися — що за фігня, мовляв. Психи вони — приїхали в гори у вересні. А до того ж наш котел — дідок. Заплат на ньому більше, ніж на штанях, які роздають благодійні комітети. — Знову з’явилася хусточка. Знову трубний звук. Швидкий погляд. Хусточка зникла.

— Протягло, чорт забирай, — пояснив говіркий Ватсон. — Щовересня застуджуюся. Як не пораюся тут коло цього мотлоху, то траву підкошую або граблями махаю на майданчику для року. Протягне — і все, застуда, як казала моя матуся. Хай земля їй буде пухом, вона вже шість років як померла. Рак зжер. Підчепиш рак — готуй заповіт.

Якщо утримуватимете тиск близько п’ятдесяти — ну, може, шістдесяти, — то й вистачить. Містер Уллман велить один день топити в західному крилі, наступний — у середині, а після того — у східному. Що не день, то все «гав-гав-гав», точнісінько як одна з тих мосьок, що дзявкне за ногу, а потім побіжить і обпісяє весь килимок. Якби мізки були чорним порошком, йому й носа було б не висякати. Іноді таке бачиш, що аж зло бере — неіма з чого стрельнути.

Погляньте сюди. Тягнеш за ці колечка — відкриваються й закриваються труби. Я все вам позначив. Із синіми бірка-ми — номери у східному крилі. Червоні бірки — серединка. Жовті — західне крило. Зберетеся протопити в західному крилі, не забудьте, що якраз воно погоду й ловить. Як задме, кімнати робляться холодними, точнісінько тобі фригідна баба, у якої все нутро льодом забите. У ті дні, коли топиш у західному крилі, можна нагнати тиск до вісімдесяти. Я б так і зробив.

— Термостати нагорі... — почав Джек.

Ватсон несамовито захитав головою, так, що волосся застрибало, мов пружини.

— Вони не приєднані. Так, показуха. Ці типи з Каліфорнії гадають, що коли в їхній траханій спальні пальму не виростиш, то це непорядок. Тепло піднімається звідси, знизу. Але за тиском дивитися все ж доводиться. Бачите, повзе?

Він постукав по основній шкалі. Поки Ватсон вів свій монолог, стрілка доповзла зі ста футів на квадратний дюйм до ста двох. Джек раптом відчув, що по спині швидко пробігли мурашки, й подумав: Гусак пройшовся по моїй могилі. Тут Ватсон крутонув колесо, скидаючи тиск. Почулося голосне шипіння, й стрілка повернулася на дев’яносто один. Ватсон закрутив вентиль до упору, й шипіння знехотя стихло.

— Повзе, — сказав Ватсон. — А сказати цьому жирному дятлові, Уллману, так він подістає конторські книги й цілих три години буде бідкатися, що аж до 1982 року новий котел йому не по кишені. Кажу вам, коли-небудь усе тут злетить у повітря, і одна в мене надія — що ракету поведе цей жирний вилупок. Господи, хотів би я бути таким же милосердним, як моя мати. Вона в кожному вміла знайти хороше. А я злющий, як змій, оперезаний лишаєм. Не може людина нічого вдіяти зі своєю натурою, хай йому грець.

4 1 фунт — 453,6 г.