Слава ЗСУ!

— Що?.. — почала вона й простежила його погляд.

Денні усе ще стояв угорі й смоктав палець. Очі були порожніми. Світло встановлених у холі електричних світильників безжалісно демонструвало мітки на горлі.

— Деннії — скрикнула вона.

Крик привів до тями Джека, й вони разом кинулися вгору — туди, де стояв син. Упавши перед хлопчиком на коліна, Венді обхопила його. Денні досить податливо підкорився, але не обняв її у відповідь. Начебто вона тримала в обіймах набиту повстю ляльку, через що в роті одразу ж з'явився солодкуватий присмак страху. Він смоктав палець, байдуже витріщаючи очі на сходи за їхніми спинами, і все.

— Денні, що сталося? — запитав Джек. Він потягнувся, щоб поторкати шию Денні там, де вона розпухнула. — Хто це з тобою зро...

— Не смій його чіпати! — прошипіла Венді. Вона стиснула Денні в обіймах, підхопила на руки й відступила вниз, так що спантеличений Джек встиг лише випрямитися.

— Що? Венді, якого біса ти...

— Не смій його чіпати! Я вб'ю тебе, якщо ти ще хоч раз простягнеш до нього лапи!

— Венді...

— Виродок!

Вона повернулася й утекла сходами на другий поверх. При цьому голова Денні м'яко погойдувалася вгору-вниз. Великий палець так і залишався в роті. Очі нагадували затягнуті мильною плівкою вікна. Унизу Венді звернула праворуч, і Джек почув, як вона вийшла в кінець коридору. Ляснули двері їхньої спальні. Засунувся засув. Клацнув замок. Коротка тиша. Потім тихі, невиразні схлипи.

Невідомо, як довго Джек стояв там, буквально паралізований усім, що сталося за настільки короткий відтинок часу. Сон ще не покинув його, надаючи всьому легкого відтінку нереальності, начебто Джек сьорбнув мескаліну. Може, Венді права, він зробив Денні боляче? Спробував задушити сина на вимогу покійного батька? Ні. Ніколи він не торкне Денні.

(Вона впала зі сходів, лікарю)

Тепер він ніколи в житті не торкне Денні.

(Звідки мені було знати, що димова шашка бракована?)

Ніколи в житті Джек не був жорстоким... тверезий.

(Крім випадку, коли ти мало не вбив Джорджа Гет-філда)

— Ні! — викрикнув у темряву. І з силою обрушив кулаки на стегна — ще, і ще, і ще.

Венді сиділа на занадто туго набитому стільці біля вікна. Вона тримала Денні на колінах, обіймаючи його, бурмочучи ті старі як світ безглузді слова, які потім ніяк не можеш згадати — хоч би як далі було. Він безвольно опустився до неї на коліна, не виразивши ні радості, ні протесту, начебто був паперовою лялькою. Коли десь у холі Джек вигукнув: «Ні!», Денні навіть не глянув на двері.

Плутанина в думках Венді трохи вляглася, але за нею прийшло дещо гірше. Паніка.

Безсумнівно, це справа рук Джека. Заперечення чоловіка нічого не значили для Венді. їй здавалося цілком імовірним, що Джек у сні намагався задушити Денні — так само як розбив у сні приймач. У нього якийсь нервовий зрив. Але що робити? Неможливо нескінченно сидіти замкненими тут. їм потрібна буде їжа.

Насправді питання було лише одне — його й ставив повен холоду й прагматизму внутрішній голос Венді, голос її материнства, який, виходячи із замкнутого кола мати-дитя зовні, до Джека, перетворився на холодний і безпристрасний. Він запитував:

(Наскільки він небезпечний?)

Джек заперечував, що це справа його рук. Синці й тиха невблаганна відстороненість Денні нажахали її. Якщо це зробив він, відповідальність лежала на якійсь відособленій частині його «я». Те, що Джек зробив це уві сні, жахливим, перекрученим чином підбадьорювало. Можливо, йому можна довірити вивезти їх звідси? Відвезти на рівнину, подалі від гір... А тоді...

Але далі благополучного прибуття їх із Денні до лікаря Едмондса в Сайдвіндер вона не вміла заглянути. Правда, особливої потреби в цьому не було. Поточної кризи було цілком достатньо, щоб Венді не могла відволіктися.

Вона голосила над Денні, заколисуючи його на грудях. Пальці, що торкалися сорочки хлопчика, відзначили, що вона вогка, однак у мозок Венді надійшло лише швидке повідомлення. Якби інформація надійшла в повному обсязі, Венді могла б пригадати, що коли Джек обхопив її в офісі, схлипуючи їй у шию, руки в нього були сухими. Це могло б дати їй перепочинок. Але її думки як і раніше заполонило зовсім інше. Слід було прийняти рішення — можна підходити до Джека чи ні?

Насправді це було не бозна-яке рішення. Сама Венді нічого не могла зробити — навіть перенести Денні вниз, в офіс, щоб викликати допомогу по радіо. Хлопчик пережив сильний шок. Його слід швидше відвезти звідси, поки не заподіяно непоправної шкоди. Вона відмовлялася повірити, що непоправне вже могло статися.