Слава ЗСУ!

— Які полягають у тому...

— Щоб з’їсти холодного м’яса й випити склянку пива,— відказав Холмс і подзвонив у дзвінок.— Я був надто заклопотаний, щоб пообідати, а ввечері, здається, матиму ще більший клопіт. До речі, докторе, мені потрібна буде ваша допомога.

— З превеликим задоволенням.

— Ви не заперечуватимете, якщо ми порушимо закон?

— Нітрохи.

— І ви не боїтеся, що вас заарештують?

— Для доброго діла не страшно.

— Діло не просто добре, воно чудове.

— Тоді я до ваших послуг.

— Я знав, що можу на вас покластись.

— То що мені треба зробити?

— Коли місіс Тернер принесе їсти, я вам усе поясню. Цю справу я повинен з вами обговорити, поки їм, бо часу в мене обмаль,— сказав він, з апетитом беручись до скромної їжі, яку йому принесла хазяйка будинку.— Зараз майже п’ята година. За дві години нам необхідно бути на місці подій. Міс Айріні, точніше мадам, повернеться з прогулянки о сьомій. На той час ми повинні бути в Брайєні Лодж, щоб зустріти її.

— А що далі?

— Далі я все робитиму сам. Те, що має бути, я вже підготував. Я вимагаю від вас одного: хоч би що сталося — не втручайтеся. Зрозуміло?

— Тобто я повинен залишатись нейтральним?

— І ні в якому разі нічого не робити. Очевидно, виникне якась невеличка неприємність. Ні в що не встрявайте. Все закінчиться тим, що мене припровадять у будинок. За чотири-п’ять хвилин після цього у вітальні відчиниться вікно. Вам треба бути якнайближче до нього.

— Добре.

— Коли я підніму руку ось так, ви кинете у вікно те, що я вам зараз дам, і зразу ж почнете кричати: «Горить!» Ви все зрозуміли?

— Все.

— Тут немає нічого жахливого,— сказав Холмс, дістаючи з кишені довгий, схожий на сигару згорток.— Всього-на-всього звичайнісінька димова шашка для перевірки водогінних труб, обладнана з обох кінців ковпачками для самозаймання. Ваше завдання полягає ось у чому: коли ви зчините ґвалт про пожежу, його підхопить чимало народу. Тоді ви можете йти в кінець вулиці, і за десять хвилин я вас наздожену. Сподіваюсь, я висловився зрозуміло?

— Я повинен ні в що не втручатись, мені слід підійти до вікна, стежити за вами і, коли ви подасте сигнал, вкинути до вітальні цей предмет, потім закричати: «Горить!» — і чекати вас на розі.

— Саме так.

— Як бачите, можете цілком на мене покластися.

— Чудово. А зараз, мабуть, час підготуватись до нової ролі.

Він зник у спальні й за кілька хвилин повернувся в личині симпатичного простакуватого священика. Чорний капелюх з широкими крисами, бахматі штани, біла краватка, приємна усмішка, весь вигляд, сповнений відвертої й доброзичливої цікавості, були такими, якими їх здатний був створити тільки містер Джон Хейр. І причина полягала не лише в тому, що Холмс перемінив одяг. Вираз його обличчя, манера триматися, навіть душа — все, здавалось, змінювалося з кожною новою роллю, яку він грав. Коли Холмс вирішив стати спеціалістом у криміналістиці, театр втратив у його особі неперевершеного актора, а наука — видатного мислителя.

Ми покинули Бейкер-стріт о шостій з чвертю, а коли прибули на Серпентайн-авеню, до сьомої години лишалося ще десять хвилин. Сутеніло, засвічувались ліхтарі, а ми прогулювались туди й назад повз Брайєні Лодж, чекаючи приїзду його мешканки. Будинок був саме такий, як я собі уявляв з короткого опису Шерлока Холмса, але місце виявилось менш безлюдним, ніж я сподівався. Навіть більше, на цій маленькій вуличці товклось чимало народу. На розі курив і сміявся гурт якихось гультіпак, неподалік стояв точильник із своїм нехитрим інструментом і двоє гвардійців, що залицялись до молодої няньки; кілька гарно вдягнених молодиків із сигарами прогулювалось туди й назад.

— Розумієте,— зауважив Холмс, поки ми походжали перед будинком,— це одруження неабияк спрощує наше завдання. Тепер фотографія стає двосічною зброєю, Айріні Едлер так само не хоче, щоб її побачив Годфрі Нортон, як наш клієнт — щоб вона потрапила на очі його принцесі. Отже, питання в тому, де нам шукати фотографію.

— Справді, де?

— Навряд чи Айріні Едлер носить її з собою. Фотографія кабінетного розміру, вона надто велика, щоб її легко було сховати в одязі. До того ж Айріні знає, що король здатний влаштувати їй пастку і обшукати її. Дві такі спроби вже були. Отже, ми можемо бути впевнені, що мадам Едлер не носить фотографію з собою.

— Де ж вона її тримає?

— Або у свого банкіра, або в адвоката. Існує, як бачите, дві можливості. Але я схильний думати, що фотографії немає ні там, ні там. Жінки від природи потайні й воліють самі охороняти свої таємниці. Навіщо їй віддавати фотографію комусь? На саму себе вона може покластися, але передбачити, під яким політичним чи іншим впливом діятиме ділова людина, не в змозі. Крім того, не забувайте, що Айріні вирішила скористатись з фотографії протягом кількох найближчих днів. Отже, вона повинна бути під рукою. Фотографія в неї вдома.