Слава ЗСУ!

У квітні Скотоферму було проголошено Тваринною Республікою, а відтак належало обрати Президента. На цю посаду висунувся лише один претендент — товариш Наполеон, якого й було обрано одностайно. Того ж дня стало відомо, що виявлено нові документальні дані про ганебні подробиці злочинних зв’язків Сніжка з паном Джоунсом. З’ясувалося, що, всупереч попереднім уявленням, Сніжок не лише з властивою йому підступністю намагався унеможливити перемогу тварин у Битві під Корівнею, але й відкрито воював на боці пана Джоунса. Більше того, ніхто інший, як саме Сніжок був справжнім головнокомандуючим об’єднаних людських сил і повів їх в атаку зі словами «Хай живе людство!» на устах. І якщо дехто із тварин ще пригадує ту рану, яку дістав у Битві під Корівнею Сніжок, то нехай знають, що залишили її на спині цього зрадника і найлютішого ворога всіх тварин грізні сталеві ікла товариша Наполеона.

Посеред літа тварини з подивом побачили, що на ферму звідкілясь повернувся старий крук Мойсей, загадково зниклий кілька років тому. Зовні він аніскілечки не змінився, як і раніше, відмовлявся працювати фізично і повторював знову і знову свої старі побрехеньки про Льодяникову гору. Злетівши на пеньок, він махав своїми чорними крилами і годинами провадив своєї, аби було кому слухати.

— Там, нагорі, товариші, — бувало, врочисто починав він, тицяючи в небо своїм величезним чорним дзьобом, — високо над нами, понад отією он темною хмарою, стоїть Льодяникова гора, блаженний край, куди рано чи пізно всі ми, нещасні тварини, підемо відпочивати після праведних трудів наших!

Мойсей присягався, що вже побував там особисто, злетівши якось понад ту чорну хмару, і на власні очі бачив безкраї лани люцерни, огороджені живоплотом, на якому росли вівсяне печиво та цукор-рафінад. Було чимало тварин, які йняли цьому віри. Оскільки наше земне життя, міркували вони, минає в тяжкій праці й нескінченних злигоднях, то хіба ж не природно припустити, що десь має бути й інший, кращий, справедливіший світ? Однак ставлення свиноти до Мойсея зрозуміти було дуже важко. З одного боку, свині в один голос заявляли, що всі Мойсеєві теревені про Льодяникову гору — суцільна брехня. З другого ж, ніхто з них не намагався прогнати його геть із Скотоферми, — бодай як злісного неробу, більш того — його навіть узяли на спецпостачання, видаючи по півсклянки пива на кожний трудодень.

Після того як копито в Боксера нарешті загоїлося, він з іще більшим запалом взявся до роботи. Щоправда, того літа й решта тварин працювали, як каторжні. Крім повсякденної роботи на фермі й відбудови висадженого в повітря вітряка з весни почалося будівництво спецшколи. Часом від непосильних тягарів, які кінь брав на себе, у бідолахи підгиналися ноги, а у шлунку було порожньо, як у каркасі вітряка, але Боксер ні на мить не западав духом. Ні в його словах, ні в його діях не було жодних ознак того, що сили його потихеньку занепадають. Щоправда, придивившись до нього пильніше, можна було помітити й певні зміни: його шкура вже не вилискувала, як раніше, а велетенський круп немов увесь збігся. «То дарма» часом чулося на фермі, «от прийде весна, зійде свіжа травичка, і наш Боксер знову стане, як стій». Та весна прийшла і пішла, а його круп так і не побільшав. Часом, коли на схилі, що вів до кар’єру, він напружував усі свої м’язи, намагаючись протистояти вазі величезного валуна, здавалося, що його тримає на ногах тільки неймовірна сила волі. І в такі хвилини його губи складалися, щоб вимовити слова: «Я працюватиму ще краще», однак йому вже бракувало сил, щоб вимовити їх. Конюшина і Бенджамін ще раз попередили його, щоб хоч трохи додбав про власне здоров’я, але Боксер і вухом не повів. Наближався його дванадцятирічний ювілей, та йому було байдуже: всі його помисли були скеровані на те, щоб устигнути ще до того, як його відправлять на пенсію, натягати вдосталь каміння для відбудови їхнього вітряка.

Та от на початку літа, вже по закінченню трудодня, по фермі пробігла чутка, що з Боксером щось скоїлося. Як і завжди, він залишився того вечора сам-один на схилі, щоб іще до спадсонця встигнути зібрати й дотягти до будівельного майданчику вітряка ще одну купу каміння. Ця чутка виявилася, на жаль, правдивою. За хвилину прилетіли два голуби-поштарі і в один голос протуркотіли: «Боксер упав! Він лежить на правім боці і не може підвестися!»

Добра половина тварин негайно кинулася до пагорба, на якому будувався вітряк. Там, витягши шию і не в силах навіть підвести голову, поміж двох голобель лежав Боксер. Очі його оскліли, на всьому тілі виступили великі краплини поту. Тоненька цівка крові цибеніла із рота. Конюшина, як стояла, так і впала біля нього на коліна.