Слава ЗСУ!

Прибавилося і голодних ротів. Восени майже водночас опоросилося чотири молоді свиноматки, привівши навзагал аж тридцять одне порося. Молодняк був суцільно чорний, а що Наполеон був єдиним чорним кнуром на фермі, то неважко було здогадатися, хто їхній батько. Невдовзі і постановили, що заплановано побудувати в саду спецінтернат і вже зроблено відповідальні замовлення на імпорт цегли та будівельного лісу, а тим часом поросята проходили курс початкового навчання на кухні садиби під керівництвом самого Наполеона. В саду для них обладнали гральний майданчик, куди було суворо заборонено заходити дітям інших тварин. Під кінець року надійшла постанова, за якої при зустрічі на одній стежці свині і несвині, несвиня має давати свині дорогу; крім того, вся свинота, незалежно від звання та посади, дістала право носити по неділях на кінцях хвостиків подвійні бантики із зеленої стрічки.

Незважаючи на те, що минулий рік був загалом удалий, грошей на фермі не вистачало. А треба ж було закупити і цегли, і піску, і вапна для побудови школи, не забуваючи водночас заощадити й на купівлю устаткування для вітряка. Гроші були потрібні й на придбання достатньої кількості гасу та свічок для освітлення садиби, цукру для товариша Наполеона (решті свиноти вживання цукру було суворо заказано, як небезпечного для здоров’я продукту), а також усілякого інструменту й реманенту: молотків, цвяхів, вірьовки, вугілля, дроту, бляхи, а також собачих галет. Було реалізовано за межами ферми стіг сіна й половину врожаю картоплі, а за новим контрактом щотижня вивозилося по шістсот яєць, що не могло не позначитися на поголів’ї курей: приріст у курятнику майже припинився. Вже й без того зменшений у грудні, харчовий раціон тварин був додатково зменшений у лютому, а для економії гасу в стійлах скасували нічне освітлення. Та свиноту все це обминало і якимось дивним чином вона гладшала просто на очах. Якось у кінці лютого під вечір по всьому подвір’ї розлився теплий і густий ситний запах, подібного якому зроду не знали тварини; ішов він із невеличкої броварні за кухнею, занедбаної ще за часів пана Джоунса. Хтось упізнав аромат смаженого ячменю, і вся худоба жадібно повитягувала морди в бік кухні, сподіваючись, що там варять мішанку їм на вечерю. Та ніякої вареної мішанки на вечерю ніхто із них так і не побачив, а наступної неділі було оголошено постанову, за якою весь урожай надалі резервуватиметься виключно для свиней. Випас за садом з весни буде зорано й засіяно ячменем. А потім на подвір’я просочилася звістка, що свинота одержує по кухлю пива на день, тоді як порція Наполеона — повна супниця із порцелянового сервізу «Краун Дербі».

Та всі ці окремі злигодні значною мірою компенсувалися гордим усвідомленням того безперечного факту, що тепер кожна тварина ні перед ким не гне шиї, як це було за старих часів. Вони мали право на власну пісню, право на власні висловлювання, право на влаштування власних мітингів та демонстрацій. Наполеон постановив, щоб раз на тиждень влаштувалися так звані «стихійні демонстрації» з метою прославлення досягнень на перемог Скотоферми. В призначений час тварини повинні були стихійно залишати роботу і, зібравшись на подвір’ї, марширувати вздовж кордонів ферми по-військовому: першою мала йти колона свиноти, потім колона кінноти, далі корівня, за нею вівчарня, нарешті, птаство. Собачня супроводжувала процесію з обох боків, а попереду всіх по-стройовому крокував Наполеонів чорний півень-сурмач. Боксер та Конюшина йшли слідом, несучи зелений стяг з рогом та копитом і прикрашений гаслом «Хай живе товариш Наполеон!».. Демонстрація закінчувалася привсетваринним читанням нових віршів, складених на честь товариша Наполеона, та ще однією промовою Крикунця з переліком цифр, що свідчили про епохальні досягнення у виробництві харчів за останній тиждень. На підтвердження цих небачених доти досягнень гримів рушничний салют. Із найбільшим ентузіазмом поспішали на стихійні демонстрації вівці, і коли хто-небудь скаржився (часом дехто із тварин дозволяв собі вільності, якщо поблизу не було нікого із свиноти чи собачні), що вони лише марнують час і мерзнуть на холоді, вівці одразу ж заглушали їх гучноголосим меканням-беканням «Чотири ноги — то добре, дві ноги — то кепсько». Та більшості тварин подобалися ці збіговиська. Їм було приємно і втішно зайвий раз усвідомити, що, як би там не було, а над ними вже немає панів і що працюють вони для власного ж блага. І тому, коли лунали пісні, крокували колони, повідомлялися свіжі дані про нові досягнення, гримів салют, майоріли прапори й кукарікав півень, то всі на якийсь час майже забували про порожнечу в засіках і шлунках.