Слава ЗСУ!

Приблизно в цей час на фермі стався дивний інцидент, не зовсім доступний розумінню більшості її мешканців. Якось уночі, десь близько дванадцятої, на подвір’ї щось лунко гупнуло, примусивши всіх тварин перелякано повибігати зі своїх стійл. Стояла місячна ніч. Під клунею, біля тієї стіни, на якій було записано Сім Заповідей, лежала поламана надвоє драбина. Поруч із пензлем у ратиці простягся бездиханний Крикунець, трохи віддалік на землі лежав ще не згаслий ліхтар та перекинуте відерце з фарбою. Собаки тут же оточили місце події і, допіру Крикунець застогнав і так-сяк підвівся, підхопили його під пахви й одвели до садиби. Жодна з тварин не могла доладу второпати, що б це все мало значити. Один лиш старий Бенджамін, який стояв собі осторонь і з загадковим виглядом кивав головою, показував, що йому все ясно, та добитися від нього живого слова було неможливо.

Та через кілька днів коза Муріелла, випадково перечитуючи для себе Сім Заповідей, раптом зауважила, що з’явилася іще одна, яку тварини засвоїли невірно. Так, їм усім здавалося, що зміст П’ятої Заповіді був такий: «Хай жодна тварина не п’є спиртного» — і крапка! Насправді ж там було ще два слова, на які вони чомусь не звернули уваги. Повний текст П’ятої Заповіді насправді виглядав інакше, а саме: «Хай жодна тварина не п’є спиртного надмірно».

Ніхто не міг із певністю сказати, коли загоїться розтрощене Боксерове копито, і вирішено було взятися за відбудову вітряка наступного ж дня після Свята перемоги. Боксер відмовився бодай на день піти на лікарняний і поклав собі поводитися так, щоб ніхто навіть не здогадався, як йому боляче. Тільки після роботи наважувався він признатися, як його непокоїть поранена нога. Конюшина приклала до ушкодженого копита примочку із пожованих нею цілющих трав й у присутності Бенджаміна умовляла Боксера, щоб берігся й бува не надірвався на роботі. «Конячі легені не вічні», — сказала вона йому, та Боксер й слухати її не хотів. У нього, сказав він, залишилась лише одна мета в житті: побачити як вітряк запрацює, ще до того, як він піде на відпочинок.

Спершу, як тільки вперше формулювалися закони Скотоферми, пенсійний вік для коней та свиноти було визначено в дванадцять років, для корів — у чотирнадцять, для собачні — дев’ять, для овець — сім, для курей, гусей та качок — в п’ять років. Було одностайно погоджено, що розмір пенсії має бути таким, щоб ветерани праці могли дожити віку безбідно. І хоча досі жодна тварина ще не вийшла па пенсію, останнім часом ця тема обговорювалася все частіше й частіше. Оскільки невеличкий випас за садом нині було розорано під ячмінь, подейкували, що буде відгороджено клапоть довгого лугу з метою відвести його під вигін для ветеранів праці. Казали також, що для коней пенсія становитиме п’ять фунтів зерна на день, а взимку ще й додатково п’ятнадцять фунтів сіна, а також по морквині чи, можливо, й по яблуку на голову в дні громадських свят. В кінці літа наступного року Боксер мав відзначити своє дванадцятиліття.

Тим часом життя далось непереливки. Зима виявилась такою ж холодною й затяжною, як і торік, а запас харчів навіть меншим. Щоденний раціон знову було скорочено для всіх тварин, крім хіба що свиноти та собачні. Поголівна харчова зрівнялівка — невтомно розтлумачував деяким радикалам та екстремістам Крикунець — несумісна з основними принципами скотинізму. Більш того, йому нічого не варто було науково довести всім і кожному, що насправді ніякого скорочення раціонів не відбувається, а всілякі безвідповідальні розмови про це — то чиста вигадка. Щоправда, пояснював він маловірам, останнім часом нам довелося провести перерозподіл продуктів харчування (Крикунець завжди волів уживати термін ПЕРЕРОЗПОДІЛ, вважаючи його більш науковим, ніж обивательське «скорочення»), та варто порівняти теперішнє становище на цьому фронті з тим, що було до Великого Бунту за часів тиранії Джоунса, як і сліпий побачить, що багато чого ми досягли.

— Що б ми, товариші, не взяли — овес, сіно, буряки, кормову ріпу, — тонким дзвінким голосом швидко говорив він, тут же наводячи найпереконливіші цифри, — всюди ми бачимо, як крива невпинного зростання нашого добробуту сягає все вище і вище. Й при цьому не треба забувати, що так само невпинно скорочуються наші трудодні і труднощі, підвищуються смакові та живильні якості питної води, ми стали жити не тільки краще, не тільки веселіше, але й, головне, довше, ніж раніше, а дитяча смертність у нас круто знизилася. Годі вже й доводити, що буквально на наших очах в наших стійлах стає дедалі більше дедалі чистішої та м’якішої і запашнішої соломи, в той час як усіляких кусаючих ґедзів, оводів, сліпаків, мух і навіть мошви в переліку на кожного з нас стає дедалі менше і менше, і цей процес триватиме далі і далі. Це саме можна сказати про кількість бліх на кожному з нас, товариші. Тварини безоглядно вірили кожному його слову. Правду кажучи, і сам пан Джоунс, і рівень тваринячого життя при ньому вже давно стерлися з їхньої пам’яті. Єдине, що тварини знали напевно, то це лиш те, що живуть вони в невилазних злиднях, холоді й голоді, хоча й тяжко працюють, не підводячи голів од землі, від зорі до зорі. Але, видима річ, раніше було ще гірше: їм усім так хотілося вірити в це! Не кажучи вже про те, що раніше всі вони були рабами, а нині вони не раби, бо раби — це не вони, вони — найвільніші тварини в усій окрузі, і в цьому вся суть, як невпинно доводив їм Крикунець.