Слава ЗСУ!

Коли вони повернулися на ферму, перед ними вигулькнув, сяючи від удоволення, Крикунець і грайливою ходою попрямував назустріч, жваво крутячи хвостиком; ніхто не пригадував, щоб бачив його у бою під градом шротин. Раптом усі почули, як із боку садиби долинули врочисті звуки салюту із рушниці.

— А що це там святкують? — здивувався Боксер.

— Як що? Нашу перемогу! — вигукнув Крикунець.

— Яку іще перемогу? — здивувався Боксер... Бабки його були в крові, він загубив підкову й розщепив копито, принаймні дюжина шротин застряли в нього в крупі та задніх ногах.

— Як це «яку перемогу» товариші? Хіба ж ми не звільнили нашу священну землю від найлютіших наших ворогів?

— Але ж вони зруйнували вітряка! А ми ж будували його цілих два роки!

— Ну то й що? Ми збудуємо іншого вітряка. А буде треба, ми збудуємо і два, і три, і чотири, і п’ять і навіть шість таких вітряків. Ви не усвідомлюєте, товариші, всієї величі того, що нам удалося досягти. Ще недавно окупанти панували на всій нашій землі, навіть на ось цьому клаптику, де ми з вами нині стоїмо. А тепер під проводом товариша Наполеона ми відвоювали кожну її п’ядь!

— Ми лише відстояли те, чим володіли раніше, — мовив Боксер.

— То хіба ж це не перемога? — мовив Крикунець. Вони пошкандибали до двору. Шротини під шкірою пекли Боксера при кожному кроці гірше, ніж хмари ґедзів. Але в думках він уже знову був на відбудові вітряка, починаючи з фундаменту, і немов збирався в силі для виконання цього важкого завдання. Та чи не вперше в житті Боксер подумав про свій вік, невиразно відчуваючи, що ні колишнього здоров’я, ні колишньої сили в нього вже нема.

Але варто тваринам було угледіти зелений стяг, що гордо майорів на вітру, й почути новий залп із рушниці — і так ще п’ять разів підряд — та вислухати промову, яку виголосив Наполеон, подякувавши їм за виявлену мужність і відвагу, як усі й справді відчули, що одержали неабияку перемогу. Героям, котрі загинули на полі бою, було влаштовано врочисте поховання в братській могилі. Боксер з Конюшиною тягли підводу, яка правила за катафалк, на чолі процесії власною персоною крокував сам Наполеон. На святкування перемоги було відпущено цілих два дні. Повсюдно лунали пісні і промови, гриміли Залпи нового салюту, а кожному мешканцеві ферми було вручено пам’ятні подарунки — кожна худобина дістала по яблуку, кожна пташина по дві унції пшениці, кожна собака по три галети із кісткового борошна. Надійшло офіційне повідомлення, що ця битва ввійде в історію під назвою Битва під Вітряком. Водночас на пропозицію товариша Наполеона було засновано нову високу нагороду — Орден Зеленого стяга, першим кавалером якого став він сам. У вирі святкової метушні було остаточно забуто злощасний епізод із фальшивими купюрами.

Не минуло й тижня після вищезмальованих подій, як, риючись у підвалах садиби, свині випадково натрапили на ящик віскі, якого ніхто не помічав раніше, коли вони вперше переступили поріг будинку, щоб поселитися в ньому. Того вечора, аж до пізньої ночі, з садиби долунали звуки гучного співу, в якому, на величезний подив рядових мешканців ферми, можна було розрізнити мелодію гімну «До бидла Англії». А десь о пів на десяту із дверей чорного ходу зненацька вискочив хтось на чотирьох ногах у старому капелюху-котелку на голові, що в ньому пан Джоунс колись грав у крокет і, оббігши чвалом весь двір, знову гулькнув до будинку; тільки потім тварини збагнули, що то був товариш Наполеон. Зранку над фермою запанувала глибока тиша.

Аж до дев’ятої години ніде не хрюкнула жодна свиня. Нарешті, по дев’ятій з’явився Крикунець; він пересувався мляво й понуро, а очі були каламутні, а хвостик безсило повис: все промовляло за те, що бідолаха серйозно захворів. Коли всі зібралися, Крикунець згаслим голосом сказав, що повинен повідомити їм тяжку новішу. Товариш Наполеон лежить при смерті!

Відчайдушний лемент негайно перекрив його слова. Перед дверима маєтку тут же розстелили солому. Всі ходила навшпиньках. Зі сльозами на очах тварини запитували одне в одного, що вони робитимуть, коли їх навіки покине їхній любий Вождь.

Пронеслася поголоска, що, незважаючи на всі перестороги, Сніжкові усе-таки вдалося підсипати отрути в їжу Наполеона. А за дві години Крикунець вийшов з новим повідомленням. Ідучи від них, товариш Наполеон видав свою останню Урочисту Постанову: надалі вживання алкоголю на фермі буде каратися смертю.

Однак під вечір товаришу Наполеонові немов трохи полегшало, а наступного ранку Крикунець уже зміг повідомити, що їхній Вождь на шляху до видужання.

По обіді Наполеон уже приступив до роботи, а наступного дня стало відомо, що він відрядив Хитрика до Віллінгдона з метою добути яку-небудь літературу з технології гуральництва та броварства. Наступного тижня Наполеон постановив розорати невеличкий випас за садом, вже Давно відведений для тих тварин, котрі пішли на відпочинок. При цьому пояснювалося, що випас цей виснажився й потребує рекультивації; невдовзі ж стало відомо, що Наполеон пропонує засіяти його ячменем.