Слава ЗСУ!

Агресія сталася наступного ранку. Тварини саме снідали, коли примчали дозорці й захекано доповіли, що Фридерик на чолі своєї раті вже проминув великі ворота. Забувши про їжу, тварини сміливо кинулися назустріч окупантам, та на цей раз їм не пощастило відбити напад так само легко, як під час Битви під Корівнею. Назустріч їм сунуло півтора десятка людей, половина з рушницями в руках, і вони відкрили вогонь уже з п’ятдесяти ярдів. Тварини не встояли перед жахливим гуркотом залпів та градом безжальних шротин і, незважаючи на всі зусилля Наполеона й Боксера утримати їх на місці, почали повільно відступати, відводячи за собою поранених. Зайнявши оборону за стінами клуні та найближчих сараїв, вони сполохано виглядали звідти крізь щілини між дошками та дірки від сучків, а на їхніх очах вороги в цей час уже захопили довгий луг й впритул підійшли до вітряка. На мить Наполеон і той, здавалося, розгубився. Він мовчки бігав по клуні із кутка в куток, судорожно смикаючи задубілим хвостом. Всі погляди тужливо звернулися в бік Лисячого гаю: вся надія була на пана Пілкінгтона та його людей, тільки б швидше вони підійшли! Та в цю мить прилетіли й сіли на клуню четверо голубів: в клювику одного із них біліла записка від Пілкінгтона. В ній було надряпано олівцем: «Так вам, падлюкам, і треба!».

Тим часом Фридерик та його військо зупинилися біля вітряка. Чим пильніше тварини стежили за ними, тим більший жах та відчай охоплювали їх. Двоє чоловіків, озброївшись ломом та кувалдою, заходилися крушити вітряк.

— Нічого не вийде! — гукнув Наполеон. — Наші стіни надто міцні, щоб повалити їх цими залізячками, навіть за цілий тиждень! Не занепадайте духом, товариші!

Та Бенджамін і далі не відривав очей від того, що коїлося біля вітряка. Ті двоє — з кувалдою та ломом намагалися пробити дірку в фундаменті будівлі. Бенджамін тямуче кивнув своїм довгим храпом і немов посміхнувся сам до себе.

— Так я й думав, — промовив він. — Хіба ви не бачите, що вони роблять? Зараз вони закладуть у ту дірку вибухівку.

Паралізовані жахом тварини застигли в чеканні: залишати в таку мить укриття з дахом над головою було б надто небезпечно. Зненацька люди біля вітряка круто повернулися й побігли від нього, хто куди. І тут немов потужний грім прокотився над головами тварин. Голуби в паніці шугонули в повітря, а всі чотириногі, крім Наполеона, заплющивши очі, долічерева розтяглися на підлозі. Коли вони підвелися й глянули в бік вітряка, то побачили на його місці лиш величезну хмару чорного диму, що повільно пливла по вітру. На місці вітряка зяяла порожнеча.

І в ту ж мить де тільки взявся у тварин цей раптовий і бурхливий приплив відваги? Страх і відчай, що їх вони відчули хвилину тому, немов випарувався в пориві одностайної люті, коли вони побачили, що скоїли ці двоногі мерзотники. «До помсти!»— вирвалося із їхніх грудей, і, не чекаючи жодних наказів, вони тісною і грізною колоною посунули на ворога. Їх нещадно сікла й обпікала злива шроту, але тварини навіть не помічали цього. Це була кривава й жорстока битва. Люди безперестанку смалили із рушниць, а коли тварини впритул наблизилися до них, пустили в хід кийки й важкі підковані чоботи. Смертю хоробрих полягли одна корова, три вівці, дві гуски; майже всі інші дістали усілякі поранення. Навіть Наполеон, котрий керував цією операцією з тилу, позбувся кінчика хвоста, зрізаного прямим попаданням шротини. Але й нападники зазнали неабияких втрат. Трьом із них Боксер розчерепив голови своїми копитами, одному проткнула пузо своїм рогом корова, ще один залишився майже без штанів, коли на нього напали Джессіка і Блюбелл. А коли дев’ять псів із особистої охорони Наполеона, що їх він під прикриттям живоплоту відправив в обхід, з лютим гарчанням з’явилися на одному із флангів нападників, тих охопила паніка. Вони збагнули — що їм загрожує небезпека оточення. Фридерик гукнув до своїх наймитів, що треба, поки не пізно, тікати, і за мить перелякані агресори дали дьору, рятуючи свої підлі шкури. Тварини гнали їх уздовж всього лугу, встигши ще завдати кілька влучних ударів, хто чим попадя, коли ті продиралися крізь колючу огорожу.

Вони перемогли, та якою ціною! Всі були ні живі ні мертві від утоми, із тіл багатьох юшила кров. Ледве переставляючи ноги, вони побрели до ферми. Вид мертвих товаришів, розпростертих на траві, викликав у багатьох із них щирі сльози. А потім у сумній мовчанці вони застигли там, де ще недавно височів їхній вітряк. Він і справді немов злетів у повітря, вся їхня тривала й виснажлива праця пішла за вітром. Навіть фундамент — і той був частково пошкоджений у місці вибуху. І на цей раз вони вже не могли використати для відбудови млина розкидане по землі каміння. Каміння зникло разом із будовою. Силою вибуху воно було роздроблене на порох і розкидане на сотні ярдів навкруг. Вітряка неначе ніколи й не було.