Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Служивий мечник

Вона кинула на свого каштеляна доволі холодний погляд.

— Немає потреби. Я знаю, як багато часу забирають ваші замкові обов’язки. Достатньо, якщо ви попросите маестра Керріка до моїх покоїв.

— Мосьпані, — покликав їй услід Дунк. — Мого зброєносця примусили чекати біля воріт. Можна йому теж приєднатися до розмови?

— Зброєносця? — Усмішка зробила з неї дівчинку п’ятнадцяти років замість жінки двадцяти п’яти. Гарненьку дівчинку, лукаву та смішливу. — Звісно, якщо ваша ласка.

XII

— Вина не пийте, пане, — прошепотів йому Яйк, поки вони чекали разом з септоном у приймальні. Кам’яну підлогу вкривав запашний очерет, на стінах висіли гобелени з картинами турнірів та битв.

Дунк пирхнув.

— Їй немає потреби труїти мене, — зашепотів він у відповідь. — Вона думає, що я — довготелесий бовдур із гороховою кашею між вух.

— Так сталося, що моя невістка полюбляє горохову кашу, — зазначив септон Сефтон, з’являючись звідкілясь із глеком вина, глеком води та трьома кухлями. — Так-так, я чув. Я товстий, а не глухий.

Він наповнив два кухлі вином і один — водою. Третій кухоль призначався Яйкові, який роздивився його довгим підозріливим поглядом і відставив убік. Септон удав, що не звернув уваги.

— Це вертоградський збір, — саме казав він Дункові. — Дуже тонкий, а з отрутою набуває особливо рідкісного присмаку.

Септон підморгнув Яйкові.

— Сам я соку лози майже не торкаюся, але чув від людей.

І він передав Дункові його кухля.

Вино було запашне, солодке, багате на смак, але Дунк тягнув його обережними крихітними ковточками. Та й то взявся до нього, тільки коли септон всмоктав половину свого за три великі ковтки, облизуючись після кожного. Яйк схрестив руки і не доторкнувся до своєї води.

— А вона й справді полюбляє горохову кашу, — вів далі септон. — І вас вона уподобала, пане. Я ж знаю свою невістку. Щойно я побачив вас у дворі, як понадіявся, що ви приїхали з Король-Берега по руку моєї пані.

Дунк зморщив лоба.

— А як це ви, септоне, взнали, що я з Король-Берега?

— Бережани мають особливу говірку. — Септон знову сьорбнув з келиха, побовтав вино у роті, проковтнув та зітхнув від задоволення. — Я там служив багато років. При нашому верховному септоні у Великому Септі Баелора.

Він зітхнув.

— Після весни ви б не впізнали міста. Пожежі зовсім змінили його. Чверть домівок погоріла, ще чверть стоїть порожня. Пацюки зникли. Це найдивніше. Ніколи не думав побачити місто без пацюків.

Дунк теж про таке чув.

— То ви були у місті під час Великої Весняної Пошесті?

— О так, саме так. Жахливі часи, добрий пане, просто жахливі. Сильні чоловіки на світанку прокидалися здоровими, а до вечора вмирали. Помирало так багато і так швидко, що ховати їх не встигали, а просто скидали на купи у Драконосхроні. Коли ж мерців там набрався суцільний шар у десять ступнів завтовшки, князь Водограй наказав вогнечарникам їх спалити. Вогонь сяяв крізь вікна, як у минулі часи, коли під склепінням ще гніздилися живі дракони. Вночі по всьому місті бачили тьмяне зелене сяйво шал-вогню. Опісля того я досі жахаюся зеленого світла. Казали, що весна тяжко вдарила по Ланіспортові, ще гірше — по Старограді, але у Король-Березі вона забрала кожних чотирьох з десяти. Не було спасіння ані молодим, ані старим, ані багатим, ані бідним, ані великим, ані малим. Смерть забрала нашого верховного септона — божий голос на землі, а з ним третину Превелебних та майже усіх сестер-мовчальниць. Його милість король Даерон, любий Матарис, відважний Валар, Правиця… о, які жахливі часи. Під кінець лиха половина столиці молилася Морокові.

Він сьорбнув ще.

— А ви де були, пане?

— У Дорні, — відповів Дунк.

— То дякуйте Матері за її милість. — Велика Весняна Пошесть не дійшла до Дорну. Дорнійці закрили свої кордони та порти, і цим врятувалися. Їхній приклад наслідували Арини у Долині, й теж минули біди. — Від цих балачок про смерть можна втратити смак до вина… але де ж іще шукати втіхи в такі часи? Посуха не кінчається, скільки б ми не молилися про дощ. Королівська пуща суха, як один великий трут, день і ніч там буяють пожежі. Лихий Булат та сини Даемона Чорножара плетуть змови у Тироші, а тим часом кракени Дагона Грейджоя нишпорять західними морями, наче голодні вовки, доходячи з вогнем і мечем аж до Вертограду. Вони розтягли половину багатств Файного Острова, викрали звідти сотню жінок. Князь Файян поспіхом зміцнює оборону, хоч і нагадує мені тим чоловіка, який застібає пояс цноти на вагітній дочці, коли в неї черево вже завбільшки з моє. Князь Бракен повільно помирає на Тризубі, його старшого сина забрала весна, і спадкоємцем лишився пан Ото. А Чорноліси ніколи не потерплять Харциза Бракенського за сусіду. Тож буде війна.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!