Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Служивий мечник

Пані Роганна перетягла косу через плече наперед.

— Пане Лукасе, — тільки й промовила вона. Довговерх майнув рукою. Арбалетники спішилися, натягли тятиви важелями, утримуючи свою зброю стременами, і витягли по важкій стрілі з сагайдаків.

— Отже, пане, — покликала її вельможність, коли кожен лук був натягнутий, піднятий та готовий до стрільби, — нагадайте, що ви там мені забороняєте?

Дункові обридло це слухати.

— Якщо ви перетнете струмок без дозволу господаря, то порушите королівський мир.

Септон Сефтон спонукав свого коня зробити крок уперед.

— Король не знатиме і не зважатиме, — вигукнув він. — Ми усі — діти Вишньої Матері, пане лицарю. Заради неї кажу вам — станьте осторонь.

Дунк скривився.

— Я не надто багато знаю про богів, септоне… та хіба ми не є ще й дітьми Вишнього Воїна?

Він потер потилицю долонею.

— Якщо ви спробуєте перетнути струмок, я вас зупиню.

Пан Лукас на прізвисько Довговерх зареготав.

— Заплотний лицар прагне стати колючішим за запліт, пані, — мовив він до Червонястої Вдовиці. — Скажіть слово, і в ньому стирчатиме з десяток стріл. Звідсіля вони прошиють його обладунок, наче фартух.

— Ні. Поки що ні, пане мій. — Пані Роганна окинула Дунка поглядом з-за струмка. — Вас тут двоє чоловіків та хлопчик. В нас тридцять і три озброєні вояки. Як саме ви хочете зупинити нас?

— Гаразд, — відповів Дунк, — я вам скажу. Але тільки вам.

— Воля ваша. — Вона стиснула п’ятами коня і в’їхала у струмок. Коли вода піднялася до кінського живота, Вдовиця зупинилася, аби зачекати. — Ось вона я. Прошу, пане. Обіцяю не зашивати вас у мішка.

Перш ніж Дунк встиг відповісти, пан Явтух схопив його за лікоть.

— Їдьте, — мовив старий лицар, — і пам’ятайте про Малого Лева.

— Гаразд, мосьпане. — Дунк пустив Грома кроком у воду. Біля Вдовиці він зупинився і привітався. — Мосьпані.

— Пане Дункане.

Вона потягнулася до нього і двома пальцями торкнулася напухлої губи.

— Це моїх рук справа, пане?

— Останнім часом мені не давав ляпасів ніхто інший, мосьпані.

— Я вчинила погано. Порушила закон гостинності. Мій добрий септон дуже дорікав мені за це. — Вона зиркнула через струмок на пана Явтуха. — Я вже майже не пам’ятаю Аддама. Відтоді минула половина мого життя. Втім, я пам’ятаю, що кохала його. І нікого іншого з тих пір.

— Його батько поклав його серед ожини, разом з братами, — мовив Дунк. — Хлопець любив ожину.

— Це я пам’ятаю й сама. Він збирав її для мене, ми кидали ягоди у миску з вершками та їли звідти.

— Король пробачив старого за Даемона, — зазначив Дунк. — Час вже й вам пробачити його за Аддама.

— Віддайте мені Беніса, і я поміркую про це.

— Беніс не мій. Не мені його й віддавати.

Вона зітхнула.

— Я зовсім не прагну вашої смерті.

— Я її теж не прагну.

— Тоді віддайте мені Беніса. Ми вирвемо йому ніздрі та віддамо назад. І все скінчиться.

— Та ні, не скінчиться, — заперечив Дунк. — Ще ж треба домовитися про греблю і вирішити справу про пожежу. Чи видасте ви людей, які її вчинили?

— В тому лісі літало багато світляків, — відповіла пані. — Може, то вони підпалили гай своїми маленькими ліхтариками.

— Не дражніться, мосьпані, — попередив Дунк. — Зараз не час. Розваліть загату і дайте панові Явтуху води, аби залагодити суперечку про ліс. Так буде чесно, хіба ні?

— Було б чесно, якби я палила той ліс. Але я його не палила. Я була у Холоднокопі, спала у своєму ліжку.

Вона кинула погляд униз, на воду.

— Що саме заважає нам перейти цей струмок? Чи не розкидали ви шпичаки серед каміння? Чи не сховали лучників серед приску? Кажіть, як ви намірюєтеся нас зупинити.

— Отак. — Він зняв латну рукавицю. — В Блошиному Подолі я завжди був більший та сильніший за інших хлопців, тому, бувало, бив їх до крові й забирав, що хотів. Старий лицар навчив мене цього не робити. Найперше, він казав, так чинити недобре. Але окрім того, в малих хлопчаків часто-густо бувають великі та сильні брати. А тепер дивіться сюди.

Дунк скрутив персня зі свого пальця та передав їй. Пані мусила відпустити свою косу, аби взяти його.

— Золотий? — спитала вона, відчувши вагу. — Що воно таке, пане?

І покрутила персня у руках.

— То це печатка. Золота з оніксом. — Роздивившись знак на печатці, вона звузила свої зелені очі. — Де ви її знайшли, пане?

— У чоботі. Загорнуту в ганчір’я та забиту глибоко в носака.

Пані Роганна стиснула персня у кулачку. Тоді зиркнула на Яйка та старого пана Явтуха.

— Ви дуже ризикуєте, показуючи мені цього персня, пане лицарю. Чим він вам допоможе? Якщо я накажу своїм людям перетнути річку…

Попередня
-= 37 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!