Слава ЗСУ!

Але та зникла так само швидко, як з’явилася. Вістря шкрябнуло по налокотнику, Дунк надто далеко витягся уперед і трохи не випав з сідла. Сокира впала зі страшною силою, зірвала сталеву облямівку зі щита, задзвеніла на шоломі та ковзнула по Громовій шиї.

Огир заїржав та став дибки на задні ноги, вирячивши побілілі від болю очі. Повітря наповнилося різким мідним запахом крові. Якраз коли Довговерх кинувся уперед, Грім навіжено замахав передніми копитами у повітрі. Одне копито втрапило панові Лукасу в обличчя, інше у плече. А тоді великий Дунків кінь всією вагою впав на Лукасового.

Все сталося за один удар серця. Двоє коней звалилися й переплуталися, хвицяючись та кусаючи один одного, скаламучуючи воду та річковий намул. Дунк намагався вистрибнути з сідла, але заплутався ногою у стрім’ї та впав долілиць у потік, встигнувши відчайдушно втягнути повітря, перш ніж вода ринула до шолома крізь зорову щілину. Нога все ще лишалася у стрім’ї; судомлячись, Грім так смикнув його за неї, що трохи не відірвав. Але раптом Дунк відчув себе вільним, перевернувся горілиць й почав тонути. Якусь мить він безпорадно теліпався у воді — зеленій, синій та бурій одночасно.

Вага обладунку потягнула його донизу, і він відчув, як плечі вдарилися об дно річки. Якщо туди — вниз, то в інший бік буде вгору. Дункові руки у латних рукавицях зашкряботіли серед піску та каміння; якимсь чином він спромігся підібрати ноги і зіп’ястися на них. Хитаючись, стікаючи грязюкою та водою з дихальних отворів погнутого шолома, він все-таки встав із річки і глибоко вдихнув повітря.

Побитий щит ще й досі висів на лівій руці, але піхви були порожні, а меч зник. Всередині шолома на доданок до води текла ще й кров. Коли він спробував переступити, ногу прострелив біль з гомілки. Тим часом обидва коні зіп’ялися на ноги. Дунк повернув голову, прижмурив одне око крізь запону крові, шукаючи ворога. «Немає», подумав він, «чи потонув, чи йому Грім черепа розтрощив».

І тут пан Лукас виріс із води просто перед ним з мечем у руці. Він завдав Дункові відчайдушного удару по шиї, від якого голова злетіла б з плечей, якби не товстий куваний ринграф. А Дунк навіть не мав чим вдарити у відповідь — одного тільки щита. Він відступив, і Довговерх ринув слідом, рубаючи мечем із шаленим вереском. Піднята на захист рука зі щитом заніміла від удару в плече. Від болю в порізі на стегні Дунк зарипів зубами. Відступаючи, він запнувся на камені та впав на коліно, опинившись до грудей у воді. Знову підняв щита на свій захист, але цього разу пан Лукас вдарив так страшно, що розколов дубову дошку просто навпіл. Рештки щита полетіли Дункові в обличчя. У вухах дзвеніло, рот був повний крові, та якось він ще чув, як Яйк верещав з берега:

— Вбийте його, пане, вбийте! Гир на нього!

Дунк пірнув уперед. Пан Лукас звільнив меча для наступного удару, але Дунк врізався йому в живіт плечем та збив із ніг. Знову обох проковтнула вода, але цього разу Дунк був готовий. Охопивши Довговерха рукою, він потяг його на дно. З-за побитого, покрученого Верхополевого заборола закипіли бульки, але той все пручався, а тоді вхопив на дні каменя і почав гамселити по Дунковій голові та руках. Дунк помацав на поясі. «Невже я й кинджала загубив?», спитав він себе. «Та ні, осьде він.» Рука вхопилася за руків’я, клинок вийшов з піхов. Дунк увігнав його повільно, з силою повертаючи туди-сюди: крізь бурхливу воду, крізь сталеві кільця та варену шкіру, просто під пахву Лукасові Довговерху. Пан Лукас смикнувся, зсудомився, і сили полишили його. Дунк відштовхнувся від нього і поплив у воді. Груди палали вогнем. Мимо обличчя майнула рибка — довга, біла, тоненька. «Яка це рибка?», чомусь зацікавився він. «Ану ж, яка?»