Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

СВІТЛО В ПУСТИЩІ

«Замок Баскервілів, 15 жовтня

Любий Холмсе!

Якщо в перші дні після приїзду сюди мені доводилося не дуже переобтяжувати вас новинами, то тепер ви будете змушені визнати, що я надолужую прогаяне і що події швидко нагромаджуються одна на одну й тиснуть на нас. Свій останній звіт я закінчив на найвищій ноті — картиною Беррімора біля вікна, а тепер у мене вже є купа інших новин, які, коли я не дуже помиляюся, дуже вас подивують. Справи набули такого характеру, на який я навіть не міг розраховувати. За останні сорок вісім годин в деяких відношеннях вони стали значно яснішими, а в деяких — значно складнішими. Але я краще все розповім вам, а ви вже самі робіть висновки.

Наступного ранку після моєї пригоди я ще до сніданку пройшов у кінець другого коридора і обстежив кімнату, куди минулої ночі заходив Беррімор. Західне вікно, в яке він так пильно вдивлявся, має порівняно з усіма іншими вікнами одну цікаву особливість: з нього пустище видно якнайкраще. Там між двох дерев є просвіток, отож перед людиною, яка дивиться з того спостережного пункту, відкривається широкий краєвид, в той час як з усіх інших вікон пустище можна побачити лише на обрії. З цього випливає, що Беррімор, очевидно, й видивлявся щось або когось у пустищі, бо тільки те вікно й могло прислужитися такій меті. Ніч була темна хоч в око стрель, і я не уявляю, як це він міг сподіватися кого-небудь побачити. Потім мені подумалося, що, мабуть, я став свідком якоїсь любовної інтрижки. Цим можна було б пояснити і його скрадливі дії, і пригнічений настрій дружини. Беррімор — хлопець хоч куди, у нього є все, щоб привернути до себе серце якої-небудь сільської дівчини. А звук відчинених дверей, що я його почув після того, як повернувся до своєї кімнати, міг означати, що Беррімор пішов на таємне побачення. Отакі думки снувалися у моїй голові того ранку, і я повідомляю вас, куди ведуть мене мої підозри, хоч би якими необгрунтованими в остаточному підсумку вони можуть виявитись.

Та хоч би чим пояснювалися справжні причини нічної поведінки Беррімора, я відчував, що візьму на себе надто велику відповідальність, якщо мовчатиму про неї доти, поки не зможу все з'ясувати. Після сніданку я зустрівся з баронетом у його кабінеті і розповів про все, що бачив. Він був здивований менше, ніж я сподівався.

— Мені відомо, що Беррімор розгулює ночами, і я давно збираюся поговорити з ним про це,— сказав він. — Двічі або й тричі я чув його кроки в коридорі приблизно саме в той час, що й ви.

— Тоді, можливо, він ходить до того вікна щоночі? — висловив я припущення.

— Можливо. А коли так, то ми маємо змогу вистежити його й подивитися, що йому там треба. Цікаво, що зробив би Холмс, якби був тут?

— Я впевнений, він зробив би саме те, що ви оце запропонували,— відповів я. — Пішов би слідом за Беррімором і подивився б, що той робить.

— Тоді давайте простежимо за ним удвох.

— Але ж він обов'язково нас почує.

— Та він трохи глухуватий, і ми повинні скористатися з цього. Засядемо сьогодні ввечері у мене в кімнаті й почекаємо, коли він пройде. — І сер Генрі задоволено потер руки, явно радіючи майбутній пригоді, яка мала урізноманітнити незвично спокійне для нього життя в цих краях.

Баронет уже зв'язався з архітектором, який готував для сера Чарльза плани вдосконалень, і запросив підрядчика з Лондона, отож ми чекаємо, що тут скоро почнуться великі зміни. З Плімута приїжджали декоратори і меблювальники, і цілком очевидно, що у нашого друга якнайширші задуми, на виконання яких він не пошкодує ні сил, ні грошей, аби відновити колишню велич свого роду. А коли будинок буде впорядковано й умебльовано, то все, в чому сер Генрі відчуватиме потребу,— це дружина, господиня дому. Між нами кажучи, є всі ознаки того, що затримки за цим не буде, якщо тільки дама серця погодиться, бо мені рідко коли доводилося бачити більш безтямно закоханого в жінку чоловіка, ніж сер Генрі в нашу красуню сусідку міс Степлтон. Проте їхнє щире кохання розвивається зовсім не так гладенько, як можна було б чекати за існуючих обставин. Сьогодні, наприклад, його поверхня зненацька взялася брижами, що викликало в нашого друга неабияку розгубленість і роздратування.

Після розмови з Беррімором, про яку я вам розповів, сер Генрі надів капелюха і наладився кудись податися. Я, зрозуміло, зробив те саме.

— Ви зі мною, Вотсоне? — спитав він, якось дивно втупившись у мене.

— Це залежить від того, чи йдете ви в пустище,— відповів я.

— Так, іду.

— Ви ж знаєте, які в мене вказівки. Вибачте, що я вам заважаю, але ви чули, як гаряче наполягав Холмс на тому, щоб я не залишав вас, а особливо, щоб ви не ходили в пустище самі.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!