Слава ЗСУ!

— Ні, сер. Так само, як і ви. Але, гадаю, якби нам пощастило знайти цю леді, ми дізнались би про смерть сера Чарльза набагато більше.

— Не розумію вас, Берріморе, як ви додумалися приховати таку важливу інформацію!

— Розумієте, сер, зразу ж після того як ми знайшли лист, нас спіткало власне лихо. Та й сера Чарльза ми з дружиною дуже любили, бо він стільки для нас зробив. Отож якби ми й почали ворушити минуле, серові Чарльзу це все одно не допомогло б, а коли в справі замішано жінку, треба бути особливо обережним. Навіть найкращі з нас...

— Ви подумали, що це може завдати шкоди його репутації?

— Я подумав, сер, що нічого доброго це дати не може. Але сьогодні ви повелися з нами дуже доброзичливо, і з мого боку було б негарно не сказати вам усього, що я знаю.

— Дуже добре, Берріморе, ви можете йти.

Коли дворецький вийшов, сер Генрі повернувся до мене.

— Ну, Вотсоне, що ви думаєте про цей новий промінь світла?

— Від нього темрява, здається, стала ще густішою.

— Я теж так вважаю. Але якби нам пощастило знайти цю «Л. Л.», усе прояснилося б. Та ми знаємо вже чимало. Знаємо, що існує жінка, якій відомо саме те, що нас цікавить, і нам треба лише знайти її. Що, на вашу думку, нам слід тепер зробити?

— Негайно написати про все Холмсу. Це дасть йому той ключ, який він намагався знайти. Я майже впевнений, що він зразу ж сюди приїде.

Я пішов до себе й написав Холмсу докладний звіт про цю вранішню розмову. Останнім часом мій друг, наскільки я розумію, дуже заклопотаний, бо листи, які я одержую з Бейкер-стріт, тепер нечисленні й короткі, інформація, яку я йому дав, у них ніяк не коментується, а мета мого приїзду сюди згадується лише побіжно. Очевидно, справа про шантаж забирає в нього всі сили. А проте нові факти неодмінно привернуть його увагу, в ньому знову заговорить цікавість до тутешніх подій. Як би мені хотілося, щоб він був тут!

17 жовтня. Сьогодні цілий день ллє дощ, вода біжить з даху й шурхотить у листі плюща на стіні. Згадався каторжник у похмурому, холодному пустищі, де ніде сховатися від дощу. Нещасний! Хоч би які були вчинені ним злочини, зараз йому доводиться скрутно, і це певною мірою спокутує його провину. А потім я подумав ще про одного чоловіка — обличчя у віконечці кеба, постать на тлі Місяця. Він, цей невидимий підглядач, людина з темряви, також бродить у цю зливу просто неба? Ввечері я надів плащ і подався далеко в глиб залитого водою пустища, яке моя уява наповнила якимись небезпечними тінями, а дощ періщив мені в обличчя й у вухах свистів вітер. Нехай боронить Бог того, хто забреде тепер у велику Грімпенську трясовину, бо навіть гориста частина пустища перетворюється на грузьке болото. Я знайшов чорний скелястий пагорб, на якому бачив напередодні самотню постать підглядача, і з його кам'янистої вершини оглянув невисоке голе плато. Його жовтувато-коричневою поверхнею прокочувалися шквали дощу, над землею низько слалися важкі свинцеві хмари, сповзаючи сірими вінками із схилів химерних на вигляд пагорбів. Далеко-далеко в улоговині по ліву руку від мене піднімалися над деревами ледве видні в тумані дві вузькі вежі замку Баскервілів. Це була єдина ознака існування тут людського життя, якщо не брати до уваги доісторичних халуп, густо розкиданих по схилах горбів. І ніде жодних слідів самотнього чоловіка, якого я бачив на цьому самому місці дві ночі тому.

Коли я повертався назад, мене наздогнав доктор Мортімер, який їхав у бідці вибоїстим путівцем з боку віддаленої ферми Фаулмайєр. Весь час він був дуже до нас із сером Генрі уважний, не минало й дня, щоб він не завітав у баскервільський замок і не поцікавився, як ми ся маємо. Доктор посадив мене в бідку й підвіз додому. Він дуже стурбований тим, що зник його малий спанієль. Собака побіг у пустище й не повернувся. Я заспокоював його, як тільки міг, проте з голови мені не йшов поні, що потонув у Грімпенській трясовині, отож не думаю, що доктор Мортімер побачить свого спанієля знов.

— До речі, Мортімере,— сказав я, підскакуючи разом з ним на вибоях путівця,— мабуть, у радіусі ваших поїздок майже немає людей, яких би ви не знали?

— Думаю, таких зовсім немає.

— Чи не можете ви мені в такому разі сказати ім'я і прізвище жінки, ініціали якої «Л. Л.»?

Доктор на кілька хвилин замислився.

— Ні,— відповів він нарешті. — Правда, тут є трохи циган і наймитів, про яких я нічого не можу сказати, а серед хуторян і джентрі ні в кого таких ініціалів немає. Е ні, зачекайте,— додав він по паузі,— є ще Лора Лайонз, бачите, ініціали «Л. Л.», але вона живе в Кумбі-Трейсі.

— А хто вона така? — спитав я.