Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

— Ви з ним листувалися?

Леді сердито блиснула на мене своїми горіховими очима.

— З якою метою ви ставите мені ці запитання? — різко мовила вона.

— З метою уникнути публічного скандалу. Краще буде, якщо я питатиму про це тут, ніж дозволити справі вийти з-під нашого контролю.

Вона, все ще дуже бліда, довго мовчала. Нарешті з якоюсь відчайдушністю й зухвалістю подивилася на мене.

— Добре, я вам відповім,— погодилася вона. — Що ви хочете знати?

— Ви листувалися з сером Чарльзом?

— Так, я писала до нього разів зо два, щоб висловити вдячність за його делікатність і благородство.

— Ви пам'ятаєте, коли було датовано ті листи?

— Ні.

— А ви зустрічалися з сером Чарльзом?

— Так, двічі чи тричі, коли він приїжджав у Кумбі-Трейсі. Він був дуже скромною людиною і волів робити добрі діла без розголосу.

— Але якщо ви бачили його так рідко і рідко йому писали, то звідки він знав про ваше скрутне становище, щоб, як ви кажете, допомагати вам?

На це запитання, на мою думку складне, вона відповіла надзвичайно охоче:

— Мені спільно допомагало кілька джентльменів, які знали мою сумну історію. Одним з них був містер Степлтон, сусід і близький друг сера Чарльза. Він поставився до мене з якнайбільшою добротою, саме від нього сер Чарльз і дізнався про мої прикрощі.

Мені вже було відомо, що сер Чарльз Баскервіль у кількох випадках доручав Степлтону вести свої благодійні справи, отож тут леді казала правду.

— А чи просили ви сера Чарльза коли-небудь у своїх листах про зустріч? — вів я далі.

Місіс Лайонз знову спалахнула:

— Сер, це дуже дивне запитання!

— Пробачте, мадам, але я змушений його повторити.

— Тоді я відповім: зрозуміло, ні.

— Навіть у день смерті сера Чарльза?

Рум'янці гніву миттю зникли, тепер на мене дивилося мертве обличчя. Пересохлі губи місіс Лайонз силкувалися вимовити слово «ні», яке я швидше побачив, ніж почув.

— Вам, я певен, зраджує пам'ять,— сказав я. — Я навіть можу процитувати одне речення з вашого листа. Ось воно: «Благаю вас, благаю як джентльмена, спаліть цього листа і будьте біля хвіртки о десятій годині».

Мені здавалося, що місіс Лайонз ось-ось знепритомніє, але вона зробила величезне зусилля і взяла себе в руки.

— Виходить, більше вже не існує джентльменів? — насилу мовила вона.

— Ви несправедливі до сера Чарльза. Він зробив так, як ви просили. Але іноді можна прочитати і спалений лист. Тепер ви визнаєте, що писали це?

— Так, писала! — вигукнула вона, полегшуючи душу потоком слів. — Писала! Навіщо мені заперечувати це? Мені немає чого соромитися! Я хотіла, щоб він мені допоміг. Я вірила, що коли поговорю з ним, то дістану від нього підтримку, тому й попросила про зустріч.

— Але чому о такій годині?

— Тому що я дуже пізно дізналася, що наступного дня він їде в Лондон, можливо, на кілька місяців. До того ж існували причини, через які я не могла дістатися туди раніше.

— А чому треба було призначати побачення в саду, замість того, щоб просто завітати до сера Чарльза додому?

— Ви вважаєте, що жінка може одна о такій пізній порі відвідати дім холостяка?

— Добре, а що трапилося, коли ви прийшли на місце зустрічі?

— Я туди не ходила.

— Місіс Лайонз!

— Ні, не ходила, присягаюся вам усім для мене святим. Не ходила. Виникла перешкода.

— Яка?

— Це моя особиста справа. Я не можу говорити про неї.

— Отже, ви визнаєте, що призначили серу Чарльзу побачення на той саме час і в тому самому місці, де він зустрів свою смерть, але заперечуєте, що прийшли на те побачення.

— Це правда.

Я влаштував їй справжній перехресний допит, але нічого певного так і не з'ясував.

— Місіс Лайонз,— мовив я, закінчуючи цю тривалу і майже безплідну розмову,— не бажаючи щиро в усьому зізнатися, ви берете на себе дуже велику відповідальність і опиняєтесь у сумнівному становищі. Якщо я змушений буду звернутися по допомогу до поліції, тоді ви побачите, які серйозні неприємності вам загрожують. Якщо ж ви ні в чому не завинили, то чому почали перш за все заперечувати, що писали серу Чарльзу в останній день його життя?

— Я боялася, що з цього можуть зробити неправильні висновки і мене буде вплутано в ганебну історію.

— А чому ви так наполягали, щоб сер Чарльз знищив ваш лист?

— Якщо ви його читали, то повинні знати.

— Я не казав, що читав увесь лист.

— Дещо з нього ви навіть процитували.

— Тільки постскриптум. Лист, як я вже вам казав, було спалено, і прочитати його весь виявилося неможливим. Повторюю своє запитання ще раз: чому ви так наполягали, щоб сер Чарльз обов'язково знищив цей лист, одержаний ним у день смерті?

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!