Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

— Цього я й хотів — щоб ви так вважали.

— Отже, ви використовуєте мене в своїх інтересах і в той же час не довіряєте мені! — розчаровано вигукнув я . — А я гадав, Холмсе, що заслужив на краще ставлення з вашого боку.

— Дорогий друже, і в цій справі, як і в багатьох інших, ваша допомога для мене була неоціненною, і я прошу у вас пробачення, якщо вам здається, ніби я вас у чомусь обдурив. Правду кажучи, я пішов на це частково заради вас же самого, а привело мене сюди відчуття, що вам загрожує небезпека, отож я й вирішив особисто дослідити цю справу. Якби я був разом з сером Генрі й вами, то можу вас запевнити, що моя точка зору нічим не відрізнялася б від вашої, а моя присутність змусила б наших дуже страшних противників бути насторожі. А так я мав можливість відвідувати які завгодно місця, чого був би позбавлений, якби жив у баскер-вільському замку. Отож я й досі залишаюся в цій справі невідомою силою, готовою лягти в критичну мить на шальку терезів усією своєю вагою. — Але навіщо тримати мене в темряві?

— Бо якби ви знали, що я тут, це нам нічим би не допомогло і могло б, очевидно, призвести тільки до того, що мене виявили б. Вам, мабуть, закортіло б розповісти мені про деякі події або, з властивої вам доброти, принести що-небудь для полегшення мого існування чи зробити щось подібне, а це означало б іти на непотрібний ризик. Я привіз сюди Картрайта — ви, звичайно, пам'ятаєте хлопчину з транспортної контори,— і він дбав про мої скромні потреби, тобто про шматок хліба і чистий комірець. Чого ще людині треба? До того ж він — це зайва пара очей на двох дуже прудких ногах. І те, й те виявилося неоціненним.

— Отже, всі мої звіти пропали марно! — Голос у мене аж затремтів, коли я згадав, з якою старанністю й гордістю їх писав.

Холмс видобув з кишені пачку листів:

— Ось вони, ваші звіти, дорогий друже, і запевняю, їх зачитано мало не до дірок. Я так добре про все домовився, що вони потрапляли до мене із затримкою всього на один день. Особливо я повинен похвалити вас за розум і запопадливість, виявлені вами у такій надзвичайно важкій справі.

Я все ще трохи сердився, що мене обдурено, але теплі слова Холмса розвіяли мою досаду. До того ж у глибині душі я відчував, що він має підстави так говорити і що для досягнення нашої мети мені справді не слід було знати про його перебування в пустищі.

— Оце вже краще,— мовив Холмс, дивлячись на моє повеселіле обличчя. — А тепер розкажіть про наслідки візиту до місіс Лаури Лайонз — мені не важко було здогадатися: ви їздили саме до неї, бо тепер я вже зрозумів, що це єдина особа в Кумбі-Трейсі, яка може прислужитися нам у нашій справі. Запевняю, якби ви не поїхали туди сьогодні, то я, найімовірніше, подався б туди завтра.

Сонце зайшло, над пустищем почали густішати сутінки. Повітря зробилося холодним, і ми, щоб зігрітися, сховалися в халупі. І там, сидячи в напівтемряві поряд з Холмсом, я розказав йому про розмову з місіс Лаурою Лайонз. Моя розповідь так його зацікавила, що окремі її частини мені довелося повторювати двічі.

— Все це надзвичайно важливо,— сказав він, коли я закінчив. — Тепер заповнюється прогалина, яку я ніяк не міг подолати в цій неймовірно складній справі. Вам, певно, відомо про інтимні стосунки між цією дамою і Степлтоном?

— Ні, про інтимні стосунки я нічого не знаю.

— Щодо характеру цих стосунків не може бути ніяких сумнівів. Вони зустрічаються, листуються, між ними взагалі встановилося цілковите взаєморозуміння. Так от, це дає нам у руки могутню зброю. Якби я тільки зміг скористатися з неї, щоб відірвати від нього його дружину...

— Його дружину?

— Зараз я поділюся з вами деякою інформацією навзамін почутої від вас. Леді, яку знають тут як міс Степлтон, насправді є його дружиною.

— Боже мій, Холмсе! Ви впевнені в цьому? Тоді як же він дозволив, щоб сер Генрі закохався в неї?

— Те, що сер Генрі в неї закохався, не може зашкодити нікому, крім самого сера Генрі. Степлтон, як ви тільки що зауважили, особливо подбав про те, щоб сер Генрі не домігся її. Повторюю, ця леді дружина Степлтона, а не його сестра.

— Але навіщо потрібний такий хитрий обман?

— А ось навіщо: Степлтон передбачив, що вона буде набагато йому корисніша в ролі вільної жінки.

Всі мої підсвідомі здогади, всі мої невиразні підозри набрали раптом чітких обрисів і зосередились навколо натураліста. У цьому байдужому, безбарвному чоловікові в солом'яному брилі і з сачком я побачив щось жахливе — це була істота, наділена безмежним терпінням і хитрістю, з усміхненим обличчям і жорстоким серцем.

— Отже, це і є наш ворог, це він стежив за нами в Лондоні?

Попередня
-= 50 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!