Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

Вересове пустище — це вкрай малолюдна місцевість, і тому тамтешні жителі дуже полюбляють спілкуватися. Саме завдяки цьому я часто бачився з сером Чарльзом Баскервілем. За винятком містера Френкленда, власника лефтер-ського замку, та ще містера Степлтона, натураліста, на багато миль навколо більше немає освічених людей. Серові Чарльзу більше подобалося самотнє життя, але його хвороба зблизила нас, цьому сприяла також спільність наших наукових інтересів. З Південної Африки він привіз дуже цікаві матеріали, і ми провели разом чимало чудових вечорів, обговорюючи порівняльну анатомію бушменів і готтентотів.

Протягом останніх місяців мені ставало дедалі очевидніше, що нервова система сера Чарльза напружена до краю. Він узяв цю легенду, яку я вам оце прочитав, дуже близько до серця — настільки близько, що хоч і прогулювався в своїх власних володіннях, але ніщо не могло змусити його вийти ввечері на пустище. І хоч як неймовірно це може вам здатися, містере Холмсе, він був щиро переконаний в тому, що над його родом тяжіє жахливе прокляття, і ті відомості, які він мав можливість навести про своїх предків, справді не були втішними. Його постійно переслідувала думка про присутність чогось страшного, і він не раз питав мене, чи не бачив я під час своїх нічних візитів до хворих якої-небудь незвичайної істоти і чи не чув собачого гавкання. Останнє запитання сер Чарльз ставив мені особливо часто, і голос його при цьому тремтів від хвилювання.

Добре пам'ятаю свій вечірній приїзд до сера Чарльза десь тижнів за три перед тією фатальною подією. Він випадково був біля вхідних дверей. Я виліз із кабріолета, зупинився перед сером Чарльзом і раптом побачив, що він з невимовним жахом в очах дивиться кудись поверх мого плеча. Я різко крутнувся на місці, але встиг лише мигцем помітити, як щось схоже на чимале чорне теля промайнуло в кінці алеї. Сер Чарльз був такий схвильований і зляканий, що мені довелося піти туди, де пробігла та тварина, і подивитися, куди вона поділася. І хоч вона зникла без сліду, але сам цей випадок справив на мого друга якнайгірше враження. Я провів з сером Чарльзом цілий вечір, і саме тоді, щоб пояснити причину своїх переживань, він довірив мені цей манускрипт, який я вам прочитав. Я згадую цей дрібний епізод тільки тому, що він набуває певного значення в світлі трагедії, яка потім відбулася, але тоді я був твердо переконаний, що все це дрібниці і що хвилювання сера Чарльза безпідставне.

За моєю порадою, сер Чарльз збирався поїхати в Лондон. Серце у нього, я знав, було хворе, а тривога, в якій він постійно жив, хоч би яка химерна причина її викликала, дуже погано позначалася на його здоров'ї. Мені здавалося, що кілька місяців міського життя з його розвагами підуть серові Чарльзу на користь і він повернеться назад іншою людиною. Наш спільний друг містер Степлтон, який завжди дуже турбувався про здоров'я хазяїна Баскервіль-холу, був такої самої думки. І от в останню хвилину трапилося це жахливе нещастя.

Дворецький Беррімор, який знайшов тієї ночі тіло сера Чарльза, послав до мене верхи конюха Перкінса, а оскільки я допізна засидівся за роботою, то зміг швидко, не більше як за годину, добратися до Баскервіль-холу. Я перевірив і підтвердив усі факти, що потім згадувалися під час проведення слідства. Пройшов по слідах сера Чарльза всю тисову алею, оглянув місце біля хвіртки, де він, очевидно, зупинявся, помітив, як змінився після цього характер його слідів, звернув увагу на те, що чиїхось інших слідів, крім слідів Беррімора, поблизу на грубому піску алеї не було, нарешті уважно оглянув тіло, до якого ніхто до мого приїзду не доторкався. Сер Чарльз лежав долілиць, розкинувши руки і зануривши пальці в пісок, а риси його обличчя спотворились від якогось надмірного переживання настільки, що я насилу впізнав його. Ніяких фізичних ушкоджень на тілі я не виявив. Але на слідстві Беррімор дав одне помилкове свідчення. Він сказав, що на землі навколо тіла слідів не було. Він просто їх не помітив. Проте я помітив — недалеко від тіла — свіжі й чіткі...

— Сліди?

— Сліди.

— Чоловічі чи жіночі?

Доктор Мортімер на мить якось дивно подивився на нас і майже пошепки відповів:

— Містере Холмсе, то були сліди величезного собаки!

Розділ З

СКЛАДНА СПРАВА

Признаюсь, від цих слів мені аж мороз пішов поза шкірою. Та й дрож у голосі доктора Мортімера засвідчив, що він і сам глибоко схвильований своєю розповіддю. Холмс нетерпляче нахилився вперед, а його очі спалахнули колючим сухим блиском — це було безпомилковою ознакою того, що в ньому прокинулася гостра цікавість.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!