Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

— Ви їх бачили?

— Так само виразно, як оце вас.

— І нічого не сказали?

— А що це дало б?

— Як же трапилося, що ніхто більше не помітив слідів?

— Вони були ярдів за двадцять від тіла, ніхто просто не звернув на них уваги. Думаю, я теж їх не побачив би, коли б не знав цієї легенди.

— На пустищі багато вівчарок?

— Багато. Але то бігала не вівчарка.

— Ви кажете, сліди були великі?

— Величезні.

— А собака наближалася до тіла?

— Ні.

— Яка тоді була погода?

— Сира й прохолодна.

— А чи йшов дощ?

— Ні.

— Що являє собою алея?

— Це два ряди старих тисових дерев, які зрослися в густий живопліт у дванадцять футів заввишки. Між ними доріжка завширшки близько восьми футів.

— А між тисами й доріжкою ще що-небудь є?

— Є смужки трави завширшки по шість футів по обидва боки доріжки.

— Якщо я правильно зрозумів, у тисову алею можна проникнути тільки в одному місці крізь хвіртку?

— Так, крізь хвіртку на пустище.

— Чи є туди інші виходи?

— Немає.

— Отже, в тисову алею можна увійти або просто з будинку, або у хвіртку на пустище?

— Є ще один вихід — крізь альтанку в дальньому кінці алеї.

— Сер Чарльз дійшов туди?

— Ні, він лежав за п'ятдесят ярдів від неї.

— А тепер скажіть мені, докторе Мортімере,— це дуже важливо,— сліди, які ви побачили, були на доріжці, а не на траві?

— На траві слідів не видно.

— Вони були з того краю доріжки, де хвіртка?

— Так, вони були з того самого краю доріжки, що й хвіртка на пустище.

— Страшенно цікаво. Ще одне. Хвіртка була зачинена?

— Зачинена й замкнена на висячий замок.

— Яка вона заввишки?

— Близько чотирьох футів.

— Отже, через неї можна перелізти?

— Можна.

— А які сліди ви побачили біля хвіртки?

— Там не було нічого особливого.

— Боже мій! Невже не шукали?

— Шукали. Я сам шукав.

— І нічого не знайшли?

— Там усе було дуже заплутано. Сер Чарльз, очевидно, стояв біля хвіртки хвилин п'ять-десять.

— Чому ви так думаєте?

— Тому що попіл з його сигари впав двічі.

— Чудово! Такий колега, Вотсоне, нам до душі. Ну, а сліди?

— На маленькій латочці піску були сліди тільки сера Чарльза. Інших я не побачив.

Шерлок Холмс нетерпляче ляснув себе по коліну.

— Який жаль, що я там не був! — вигукнув він. — Це, безперечно, надзвичайно цікава справа, вона надає величезні можливості для спеціаліста-науковця. Оту піщану сторінку, на якій я міг би прочитати так багато, давно вже розмито дощем і столочено дерев'яними черевиками селян. О докторе Мортімере, докторе Мортімере, подумати тільки, що ви мене не покликали! Ви взяли на себе дуже велику відповідальність.

— Я не міг звернутися до вас, містере Холмсе, не розголосивши всіх цих фактів, а я вже пояснив, чому не бажав цього робити. Крім того, крім того...

— Чого ж ви замовчали?

— Є одна сфера, де безсилі найпроникливіші й найдосвідченіші детективи.

— Ви хочете сказати, що тут не обійшлося без чогось надприродного?

— Категорично твердити цього я не можу.

— Не можете, але ви так думаєте.

— Відтоді як сталася ця трагедія, містере Холмсе, до мене дійшли чутки про кілька випадків, які важко узгодити з існуючим у природі порядком.

— Наприклад?

— Я з'ясував, що кілька місцевих жителів ще до жахливої смерті сера Чарльза бачили в пустищі якусь тварину — за описом вона достоту відповідає баскервільському демону і, цілком імовірно, ще невідома науці. Всі очевидці сходяться на тому, що це моторошна, схожа на привид величезна істота, яка до того ж ще й світиться. Я піддав цих людей перехресному допиту — один з них хитрий, упертий селянин, другий — коваль, третій хуторянин з пустища,— і кожний з них розповів ту саму історію про страхітливий привид, достеменно схожий на пекельного собацюру, про якого йдеться в легенді. Повірте мені, всю нашу округу охопив жах, і тепер з'являтися на пустищі вночі відважуються тільки найбільші відчайдухи.

— І ви, досвідчена людина науки, вірите, що це явище надприродне?

— Не знаю навіть, чому вірити.

Холмс знизав плечима.

— Досі моя розшукна робота обмежувалася цим світом,— мовив він.

— В міру своїх скромних сил я боровся із злом, але кинути виклик самому прабатькові зла було б з мого боку, мабуть, занадто великим зухвальством. А проте ви мусите визнати, що сліди тієї істоти — річ матеріальна.

— Собака з легенди виявився досить матеріальним, щоб розірвати людині горло, і все ж водночас він був якийсь сатанинський.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!