Слава ЗСУ!

    А втім, за винятком одного. Це був чоловік з тонким, розумним, лукавим обличчям — мордочкою мавпи й дипломата водночас. І хоча він скромно звався «Гійом Рім, радник і пенсіонарійміста[35]Гента», кардинал ступив три кроки йому назустріч і привітав його низьким поклоном.

    На ті часи мало хто знав, хто такий Гійом Рім. Людина виняткового розуму, яка за доби революції могла б опинитись на гребені подій і досягти дуже високого становища, він у п'ятнадцятому столітті був змушений обмежуватись лукавими підступами і, як каже герцог Сен-Сімон[36], вдіяти тихою сапою». Зрештою, його було визнано найвидатнішим «майстром підступу» в Європі: він спільно з Людовіком XI плів інтриги і часто докладав рук до секретних справ короля. Але всього цього не знала юрба, яку здивувала незвичайна чемність кардинала з цим непоказним фламандським міським радником.

IV. МЕТР ЖАК КОППЕНОЛЬ

    У той час, коли пенсіонарій міста Гента та їх превелебність обмінювалися низькими поклонами і напівголосно запевняли один одного в своїй глибокій пошані, поруч Гійома Ріма, наче бульдог біля лиса, з'явився якийсь високий, широколиций і широкоплечий чоловік. Його повстяний капелюх і шкіряна куртка здавались плямою на пишному тлі оксамитів та шовків. Гадаючи, що сюди випадково проліз якийсь конюх, прислужник заступив йому дорогу.

    —  Гей, друже! Сюди не можна!

    Чоловік у шкіряній куртці відштовхнув його плечем.

    —  Чого   цей   телепень   від   мене   хоче? — гримнув   він   таким   гучним голосом, що весь зал звернув увагу на цю дивну розмову.— Ти що, не бачиш, що я належу до цього товариства?

    —  Ваше ім'я? —спитав прислужник.

    —  Жак Коппеноль.

    —  А звання?

    —  Панчішник,   власник   крамниці   у   Генті   під   вивіскою   «Три   ланцюжки».

    Прислужник подався назад. Оголошувати про старшин і бургомістрів, ну, нехай вже так, але про панчішника — це вже занадто! Кардинал був як на голках. Увесь натовп прислухався й приглядався. Ось уже два дні, як їх превелебність робить усе можливе, щоб обтесати цих фламандських ведмедів, зробити їх хоч трохи соліднішими, і раптом така брутальна вихватка. Але тут до прислужника, хитро посміхаючись, підійшов Гійом Рім і тихесенько прошепотів:

    —  Можете доповісти так:  метр Жак Коппеноль,  секретар ради старшин міста Гента.

    —  Прислужнику,— голосно   повторив   кардинал,— можете   доповісти: метр    Жак    Коппеноль,     секретар     ради    старшин    славнозвісного    міста Гента!

    Це була помилка. Гійом Рім сам би непомітно все владнав, але Коппеноль почув слова кардинала.

    —  Ні,   істинний   хрест! — вигукнув   він   громовим   голосом.— Панчіш-ник!  Чуєш, прислужнику?  Не більше й не менше!   Істинний хрест!  Пан-чішник,  і край,  чим  це погано?  Їх величність ерцгерцог не  раз  знаходив свою рукавичку у моїх панчохах![37]

    Вибухнули сміх і оплески. Парижани уміють одразу зрозуміти дотеп і гідно оцінити його.

    Додамо, що і Коппеноль, і всі навколо були з простолюду, а це й зумовило таке швидке, просто блискавичне їх взаєморозуміння. Гордовита вихватка фламандського панчішника, який принизив пихатих вельмож, водночас збудила у всіх цих простих душах почуття власної гідності, ще таке невиразне й приглушене в п'ятнадцятому столітті. Він їм рівня, оцей панчішник, який дав відсіч самому монсеньйорові кардиналу. Це дуже солодка втіха для бідняків, навчених коритися навіть слузі судового пристава, підпорядкованого кардинальському прихвосневі — абату монастиря святої Женев'єви.

    Коппеноль гордо вклонився кардиналові, і той ввічливо відповів поклоном на уклін всемогутнього городянина, якого побоювався й сам Людовік XI. Потім, під насмішкуватим і сповненим почуття зверхності поглядом Гійома Ріма, що його Філіпп де Комін[38] назвав «муж розумний і лукавий», вони зайняли свої місця: кардинал — збентежений і стурбований, Коппеноль — спокійний і самовпевнений. Безперечно, цей останній думав про те, що кінець кінцем титул панчішника не гірший за інші й що Марія Бургундська, мати тієї Маргарити, яку він сьогодні віддає заміж, побоювалася б його менше, коли б він був кардиналом, а не панчішником. Бо ж не кардинал збунтував гентських городян проти фаворитів Марії Бургундської— дочки Карла Сміливого; не кардинал, а він, своїм словом підбурив народ проти її сліз та благань, коли, ще принцесою Фландр-ською, вона прийшла до підніжжя ешафота благати свій народ пощадити її улюбленців; а йому, панчішникові, досить було підняти руку в шкіряному нарукавнику, щоб ваші голови, вельможні панове Гі Емберкур і канцлер Гійом Гюгоне, злетіли з плечей!

---