Слава ЗСУ!

    Він замовк, важко дихаючи, потім із запалом проказав:

    —  Навколо  себе   я  бачу  тільки  людей,   що  жиріють  за  рахунок  моєї худини! Ви висмоктуєте екю з усіх пор мого тіла.

    Усі мовчали. Це був один з тих приступів гніву, який слід було переждати. Він заговорив знову:

    —  Це   нагадує   нам   те  послання   латинською   мовою,   з   яким   феодали Франції  надумали   звернутися  до  нас,   прохаючи,   щоб   ми   знову  поклали на них так званий «тягар» почесної придворної служби! Це справді тягар! Тягар,   від  якого  хребет  тріщить!   Ви,  панове  мої,   запевняєте,   що  ми  не справжній король, бо королюємо без кравчого й без виночерпія, а ми вам ось покажемо, клянуся Великоднем, король ми чи ні!

    Тут   він  посміхнувся,   свідомий  своєї  могутності;   це   пом'якшило   його роздратування, і він звернувся до фламандців:

    —  Чи   бачите,   куме  Гійом?   Усі  ці  панове  кравчі,   головні  виночерпії, головні   камергери   та  дворецькі   не  варті  останнього  слуги.   Запам'ятайте це, куме Коппеноль,  з них нема    ніякої    користі. Вони без будь-якої потреби стовбичать біля короля, як чотири статуї євангелістів, що оточують циферблат великого палацового годинника, щойно відновленого Філіппом де Бріллем, вони вкриті позолотою, але годин вони не показують, і годинникова стрілка може обійтися без них.

    Він  на хвилину  замислився і  потім,  похитуючи сивою  головою,  додав:

    —  Хо-хо! Клянуся пресвятою дівою, я не Філіпп Брілль і не золотитиму знатних васалів. Далі, Олів'є!

    Чоловік, якого він назвав цим ім'ям, узяв у нього з рук зошита і почав читати вголос:

    —  «Адамові   Тенону,   що   перебуває   при   хранителеві   печаток   паризького превотства, за срібло, роботу й карбування згаданих печаток, які довелося   зробити   заново,   бо   колишні,   через   свою   ветхість   і   зношеність, стали непридатними до вжитку,— дванадцять паризьких ліврів.

    Гійомові Фреру — чотири ліври чотири паризьких сольди за його працю та витрати на прохарчування й утримання голубів на двох голубниках палацу Турнель протягом січня, лютого та березня місяців цього року. На це саме він витратив сім мірок ячменю.

    Францисканському монахові за те, що сповідав злочинця,— чотири паризьких сольди».

    Король слухав мовчки. Іноді він покашлював. Тоді він підносив келих до губів і, скривившись, відпивав ковток.

    —  «Торік  за розпорядженням  суду  було  зроблено під звуки  сурм на перехрестях  Парижа  п'ятдесят  шість  оповіщень.  Рахунок  підлягає  оплаті.

    На розшуки й розкопки, проведені як у самому Парижі, так і в інших місцевостях, з метою розшукати скарби, які, за чутками, було там закопано, хоч нічого й не знайдено,— сорок п'ять паризьких ліврів».

    —  Це значить закопати екю,  щоб викопати сольд,— зауважив король.

    —  «За доробку шести шиб з білого скла в приміщенні, де знаходиться залізна  клітка,   у  палаці  Турнель,— тринадцять  сольдів.  За  виготовлення й доставку згідно з наказом короля в день свята блазнів чотирьох щитів з  королівськими  гербами,  облямованих  гірляндами  з  троянд,— шість  ліврів. За два нових рукави до старого камзола короля — дванадцять сольдів. За   коробку  жиру  для   змазування    взуття    короля — п'ятнадцять    деньє. За  побудову   нового  хліва  для   чорних  поросят  короля — тринадцять   паризьких ліврів. За кілька перегородок, дощок і підйомних дверей, які було зроблено   в   приміщенні   для   левів   при   палаці   Сен-Поль,— двадцять   два ліври».

    —  Дорогенько  обходяться  ці  звірі,— зауважив  Людовік  XI.— Ну,  та гаразд, це справжня королівська вибаганка. Там є величезний рудий лев, якого   я   люблю   за   його   тонкі   манери.   Ви   бачили   його,   метре   Гійом? Правителям слід мати таких дивовижних  звірів.  Нам,  королям, собаками повинні служити леви, а кицьками — тигри.  Велич личить короні. У давнину, коли ще поклонялись Юпітерові, коли народ у своїх храмах приносив у жертву  сто  биків  і стільки  ж  баранів,  імператори  дарували  сто  левів  і сто орлів. У цьому було щось грізне й прекрасне. Королі Франції завжди чули  ричання  цих  звірів  біля  свого  трону.   Однак  слід  віддати  належне, що я витрачаю на це менше грошей, ніж мої попередники, і що кількість левів, ведмедів, слонів та леопардів у мене набагато скромніша. Далі, метре Олів'є. Ми тільки це бажали сказати нашим фламандським друзям.

    Гійом Рім низько вклонився, тоді як Коппеноль стояв насупившись, нагадуючи одного з тих ведмедів, про яких казав його величність. Король не звернув на це уваги. Він тільки знову доторкнувся губами до свого келиха і, відпльовуючись, промовив: