Слава ЗСУ!

    —  Виходить,— з гнівним запалом провадив далі Котьє,— це неправда, що подагра — це  нутряний  лишай,  що  рана  від  вогнестрільної  зброї  загоюється, коли прикладати до неї печену мишу, що вміло впорскнута кров юнака   повертає   молодість   старечим   венам;   неправда,   що   два   і   два — чотири,   що   від   судорог    тіло    вигинається    спочатку    вперед,   а   потім назад?

    Архідиякон   відповів   спокійно:

    —  Є речі, про які я маю власну думку. Котьє почервонів від гніву.

    —  Ну,   годі,   годі,— промовив   кум   Туранжо,— навіщо   нам   гніватися, мій любий Котьє! Адже преподобний архідиякон наш друг.

    Котьє заспокоївся і пробубонів півголосом:

    —  Та й справді  це ж божевільний!

    —  Їй-бо,   метре   Клод,— помовчавши   трохи,   знову   почав   кум   Туранжо,— ви просто спантеличили мене. Я мав надію попросити у  вас дві поради: щодо мого здоров'я і щодо моєї зірки.

    —  Добродію,— відповів архідиякон,— якщо тільки це привело вас сюди,  то  ви   даремно   втомлювалися,   піднімаючись   до   мене   сходами.   Я   не вірю в медицину. Я не вірю в астрологію.

    —  Справді? — здивовано вигукнув кум Туранжо. Котьє вимушено засміявся.

    —  Ну  що,  тепер  ви  самі бачите,  що  він  божевільний,— стиха  сказав Котьє кумові Туранжо.— Він не вірить в астрологію!

    —  Невже можна,— вів далі дом Клод,— уявляти, наче кожен промінь зірки є ниткою, яку прив'язано до голови людини!

    —  А в що ж ви вірите? — спитав кум Туранжо.

    Архідиякон хвилину вагався, на його обличчі проти волі з'явилася похмура посмішка, яка ніби заперечувала вимовлені ним слова:

    —  Вірю в бога.

    —  Господа нашого,— додав, перехрестившись, кум Туранжо.

    —  Амінь,— закінчив Котьє.

    —  Вельмишановний метре,— не вгавав Туранжо,— я радію душею, що бачу вас таким непохитним у вірі. Але невже, бувши великим ученим, ви дійшли до того, що перестали вірити в науку?

    —  Ні,— відповів  архідиякон,  схопивши  кума Туранжо  за  руку,  і живий вогонь спалахнув у його потьмянілих очах.— Ні, я не відкидаю науки. Бо ж на те я,  впиваючись пазурами в  землю, так довго повз на животі крізь незліченні розгалуження цієї печери, щоб далеко поперед себе, в кінці темного   проходу,   помітити  світло  полум'я,   щось   ясне,  напевне   відблиск тієї сліпучої головної лабораторії, де всі терпеливі й мудрі знаходять бога.

    —  Але,   зрештою,— перебив  Туранжо,— що  ви   вважаєте  справжнім  і незаперечним?

    —  Алхімію. Котьє аж скрикнув:

    —  Пробачте,  дом  Клоде,  алхімія,  безперечно,  має  свою  цінність,  але навіщо нехтувати медициною і астрологією?

    —  Ваша  наука  про людину — ніщо!   Ваша  наука  про  небо — ніщо! — владно   промовив   архідиякон.

    —  Це все одно, що одним махом покінчити з Епідавром і Халдеєю,— глузуючи,   зауважив   медик.

    —  Послухайте,  месіре Жак.  Кажу  щиро.  Я не  медик  короля,  і їх  величність не подарували мені Дедалівського саду, щоб з нього я спостерігав  сузір'я.  Не  гнівайтесь  і  вислухайте  мене.   Я  не  кажу   про  медицину, яка є цілком безглуздою, але скажіть, які істини добули ви з астрології? Перелічіть мені достоїнства вертикального бустрофедона,  відкриття,  зроблені за допомогою чисел зіруф і зефірот.

    —  Ви, може, почнете заперечувати симпатичну силу клавікули і те, що від неї веде свій початок уся кабалістика?

    —  Помилковий погляд, месіре Жак! Жодна з ваших формул не дає позитивних наслідків. А тим часом в алхімії є справжні відкриття. Чи станете ви заперечувати такі факти: лід, що пролежав тисячоліття в  надрах землі, перетворюється на гірський кришталь;  свинець  є  прабатьком  усіх металів  (бо золото не метал,  золото — світло). Отож для свинцю досить чотирьох періодів, по двісті років кожен, щоб поступово перетворитися на червоний  миш'як,  з  червоного  миш'яка — на  олово,   з  олова — на  срібло. Це хіба не факти? Але вірити в клавікулу, в лінію долі та в зорі так само смішно,  як  заодно  з  жителями   Китаю  вірити,  що  іволга  перетворюється на крота, а хлібні зернята на золотих рибок!

    —  Я вивчав герметику,— вигукнув Котьє,— і тверджу!.. Запальний архідиякон не дав йому докінчити.

    —  А я вивчав медицину, астрологію і герметику. Але тільки в цьому криється правда (і, кажучи це, він узяв із скриньки колбу, наповнену тим порошком, про який ми вже згадували), тільки тут міститься світло!  Гіппократ — омана,  Уранія — омана,   Гермес — ось   де    мисль.    Золото — це сонце,  уміти  робити  золото,  це — бути  рівним  богові.   Ось  єдина   наука. Я  вивчив   медицину    й   астрологію    до    самих   глибин   і   кажу   вам:   все це   ніщо!   Ніщо!   Тіло   людське — річ   незбагненна;   світила — річ   незбагненна!