Слава ЗСУ!

    Справді, це був він.

    Це був Квазімодо, скручений, зв'язаний, у путах і кайданах, під посиленою охороною. Варту очолював сам начальник нічної сторожі, який мав на грудях вигаптуваний герб Франції, а на спині — герб міста. А втім, щодо Квазімодо, то він нічого не мав, крім потворності, що могло б виправдати це скупчення алебард та аркебузів. Він був насуплений, мовчазний, спокійний. Лише його єдине око час од часу кидало гнівний похмурий погляд на пута, що його сковували.

    Він оглянув присутніх, але на цей раз погляд його був таким безживним і сонним, що жінки, коли й показували на нього пальцями, то тільки для того, щоб посміятися.

    Тим часом метр Флоріан, аудитор, уважно перегортав сторінки позову до Квазімодо, що його подав протоколіст, і, переглянувши, начебто на хвилину замислився. Завдяки цій обережності, до якої він старанно вдавався завжди, починаючи допит, аудитор наперед знав ім'я, звання, провину підсудного, готував заздалегідь репліки на передбачені відповіді і щасливо виплутувався з усіх труднощів допиту, не дуже виявляючи свою глухоту. Документи судової справи були для нього тим самим, що й соба-ка-поводир. А коли ненароком траплялося так, що якимось безглуздим зауваженням чи недоречним запитанням він виявляв свою ваду, то одні сприймали це як глибокодумність, а другі — як дурість. В обох випадках честь магістратури лишалася недоторканою, бо краще, щоб суддя здобув славу дурного чи глибокодумного, аніж глухого. Тому він докладав багато зусиль, щоб приховати свою глухоту, і це йому так добре вдавалося, що кінець кінцем він і сам себе почав вводити в оману. А втім, це, зрештою, легше, ніж на перший погляд може здатися. Усі горбані ходять, високо піднісши голову, всі заїки — просторікують, усі глухі — говорять тихенько. Що ж до метра Флоріана, то він вважав себе не більше як приглухуватим. Це була та єдина поступка, яку він робив громадській думці, і то тільки у хвилини відвертості й тверезої оцінки своєї особи.

    Отже, добре прожувавши справу Квазімодо, він, щоб надати собі більшої величності та безсторонності, закинув голову назад і напівзаплющив очі, так що у цю хвилину він був і глухий, і сліпий. Дві умови, без яких не може бути зразкового судді. І саме в цій величній позі він почав допит.

    —  Ваше ім'я?

    Але тут виник казус, не передбачений законом,— глухий мав допитувати глухого. Квазімодо, якого ніхто не попередив про те, що до нього звертаються із запитанням, пильно дивився на суддю й не відповідав. Глухий суддя, якого ніхто не попередив про глухоту підсудного, подумав, що той відповів, як це робили всі підсудні, і вів далі з властивою йому механічною і тупою самовпевненістю:

    —  Чудово. Ваш вік?

    Квазімодо не відповів і на це запитання.

    Суддя, впевнений, що дістав відповідь, проказав:

    —  Далі. Ваше звання?

    Усе та сама мовчанка. А тим часом присутні почали перешіптуватись і   перезиратися.

    —  Досить,— знову промовив  незворушний аудитор,  думаючи,  що підсудний дав вичерпну відповідь і на третє питання.

    —  Ви  обвинувачуєтесь  законом:   по-перше,  у  порушенні  нічної тиші;   по-друге, у насильницьких, непристойних діях по відношенню до дівчини легких звичаїв, імовірно, повії, по-третє, у бунті та непокорі стрільцям, які перебувають на  службі  в  нашого володаря  короля.  Дайте  пояснення   з   усіх   цих   пунктів.   Протоколісте,   чи   записали   ви   всі   попередні відповіді обвинуваченого?

    Коли пролунало це злополучне запитання, вибухнув регіт від лави протоколіста аж до кінця залу, такий бурхливий, такий несамовитий, такий заразливий, такий дружний, що обидва глухі мимоволі звернули на це увагу. Квазімодо відвернувся й зневажливо знизав своїм горбом, тим часом метр Флоріан, не менш здивований, ніж Квазімодо, вважаючи, що регіт викликала якась неповажлива репліка обвинуваченого, а помічене ним знизування плечима Квазімодо підтвердило це припущення,— обурено накинувся на нього.

    —  Негіднику!   Ви  дали  відповідь,   яка   заслуговує   шибениці!    Та   чи знаєте ви, з ким говорите?

    Такий випад аж ніяк не міг спинити вибух загальних веселощів. Він здався всім таким несподіваним і безглуздим, що несамовитий регіт заразив навіть сержантів міської ради общинних старост, цю породу списоносців, тупість яких була немовби невід'ємною приналежністю їхнього мундира. Лише один Квазімодо зберігав усю серйозність, бо він нічого не розумів з усього, що відбувалося навколо. Суддя, дедалі більше роздратовуючись, вирішив продовжувати у такому ж тоні, сподіваючись нагнати на підсудного страх, який вплине й на слухачів та нагадає їм про пошану до суду.