Слава ЗСУ!

    —  А-а,  то ти,  розпуснику  з  розпусників  і  розбійнику  з  розбійників, дозволяєш собі глумитися з аудитора Шатле, сановника охорони порядку Парижа, з того, на кого покладено обов'язок викрити злочини, проступки й розпусту, контролювати всі ремесла й забороняти монополії, утримувати в порядку бруківку, класти край дрібному перепродажу свійських птахів, водяних птахів і дичини, примушувати правильно міряти дрова та іншу деревину, очищувати місто від нечистот, а повітря — від заразливих захворювань,   неухильно  займатися  громадськими  справами,  і  все  це — без платні,  не розраховуючи на  винагороду!  А чи  знаєш  ти,  що мене  звуть Флоріан Барбедьєн, що я заступник пана прево, і, крім того, комісар, слідчий,   контролер  і  допитувач,   що  я  користуюсь  однаковою   владою   в   паризькому та окружному судах у справах нагляду й судах першої інстанції!..

    Немає засобу, який би спинив глухого, що розмовляє з глухим. Бог знає, де й коли прибився б до берега метр Флоріан, який на всіх вітрилах пустився у високу красномовність, якби низькі двері в глибині залу зненацька не відчинилися й не пропустили власною персоною пана прево.

    Його поява не спинила метра Флоріана. Він, зробивши поворот на каблуках, зразу спрямував на прево свою бундючну промову, якою він щойно   погрожував   Квазімодо.

    —  Монсеньйоре,— сказав   він,— я   вимагаю   для   присутнього   тут   підсудного такої кари, яку ви зволите йому визначити за тяжку й нечувану образу   правосуддя!

    І він знову сів, задихавшись, витираючи великі краплини поту, що падали з його чола і, мов сльози, змочували розкладені перед ним папери. Месір Робер д'Естутвіль насупив брови і жестом закликав Квазімодо до уваги. Жест був настільки величний і багатозначний, що глухий почав дещо розуміти.

    Прево суворо звернувся до нього:

    —  За який злочин ти потрапив сюди, негіднику?

    Неборака, думаючи, що прево питає, як його ім'я, порушив свою звичайну мовчанку і хрипким, гортанним голосом відповів:

    —  Квазімодо.

    Відповідь так мало пов'язувалась із запитанням, що в залі знову вибухнув несамовитий регіт, а месір Робер, почервонівши від люті, закричав:

    —  Ти й з мене глузуєш, мерзотнику?

    —  Дзвонар Собору богоматері,— відповів Квазімодо, гадаючи, що він має пояснити судді, хто він такий.

    —  Дзвонар? — знову загорлав прево, що, як відомо, прокинувся вранці в досить поганому настрої і ладен був спалахнути гнівом і без цих дивних відповідей   підсудного.— Дзвонар?   Ось   я   тобі   продзвоню   канчуками   по спині на всіх перехрестях Парижа! Чуєш, ти, негіднику?

    —  Якщо ви питаєте про мій вік,— промовив Квазімодо,— то я гадаю, що в день святого Мартіна мені мине двадцять років.

    Це вже було занадто, і прево не міг більше стриматися.

    —  Ага! То ти знущаєшся і з прево, негіднику! Панове сержанти-жез-лоносці,  відведіть цього блазня до ганебного стовпа  на  Гревському майдані,  відшмагайте його й  покрутіть  з  годину  на  колесі.  Присягаюсь,  він мені дорого за це заплатить!  І я вимагаю, щоб про вирок чотири герольди оповістили по всіх семи округах паризького віконтства.

    Протоколіст суду тут-таки взявся складати вирок.

    —  Клянуся божим черевом!  Оце так правильно розсудив! — вигукнув зі свого кутка школяр Жеан Фролло дю Мулен.

    Прево озирнувся й знову глянув на Квазімодо своїми палаючими гнівом   очима.

    —  Мені почулося, що цей гультіпака сказав «боже черево»! Протоколісте, додайте ще дванадцять паризьких деньє штрафу за богохульство, і нехай  половина  цього  штрафу  піде   на  побудову   церкви   святого   Євстафія. До цього святого я почуваю особливе благоговіння.

    За кілька хвилин вирок був готовий. Його зміст був простий і короткий. Старе звичайне право, що лежало в основі судочинства прево та паризького віконтства, ще не було розроблене головою суду Тібо Байє та Роже Барном, королівським прокурором. Воно тоді не було захаращене тим високим і густим лісом крючкотворства й процедур, що їх обидва ці законники насадили на початку шістнадцятого століття. Усе в цьому праві було ясним, недвозначним і швидко виконуваним. У ньому все йшло прямо до мети, і тут же, наприкінці кожної стежки, що не мали ні густого чагарника, ні закрутів, було колесування, шибениця й ганебний стовп. В усякому разі, кожен знав, що його жде.

    Протоколіст подав вирок прево, той приклав до нього печатку і вийшов, щоб продовжувати свій обхід залів судових засідань у такому настрої, який давав підставу побоюватись, що в цей день усі в'язниці Парижа будуть переповнені. Жеан Фролло та Робен Пуспен нишком сміялися. Квазімодо дивився на все байдуже й здивовано.