Слава ЗСУ!

    —  Хай йому чорт! Тут співчуття таке ж доречне, як перо в свинячому заду! Щоб у мене виросло черево, як у папи, коли...

    Тут   він   схаменувся.

    —  Пробачте, вельмишановні дами, я, здається,  мало не ляпнув якоїсь дурниці.

    —  Фі, ротмістре!—промовила Гальфонтен.

    —  Він розмовляє з цією особою звичною для неї мовою,— півголосом зауважила Фльорделіс, досада якої дедалі зростала. Ця досада не зменшилась, коли вона помітила, як ротмістр, захоплений циганкою, а ще більше собою, викручуючись на каблуках, повторив з грубою, простодушною солдафонською галантністю:

    —  Гарненьке дівча, клянусь душею!

    —  Але досить дико одягнена,— промовила Діана де Крістель, показуючи   в   посмішці   свої   гарненькі   зубки.

    Це зауваження стало немов променем світла для інших. Воно освітило їм вразливе місце циганки. Не маючи змоги причепитися до її краси, вони накинулися на її одяг.

    —  Та  й   справді,   моя   люба,— сказала  Амлотта  де   Монмішель,— що

    це   тобі   на   думку   спало   ходити   так   по   вулицях   без   косинки   й   шемі-зетки?

    —  А спідничка така коротенька, що аж страшно! — додала Гальфонтен.

    —  Моя люба,— досить в'їдливо заговорила Фльорделіс,— за ваш позолочений пояс вас може забрати міська сторожа.

    —  Дівчинко,   дівчинко,— жорстоко   посміхнулась   Крістель,— якби   ти пристойно прикривала рукавами свої плечі, то вони б не засмагли так на сонці.

    Справді, ці гарненькі дівчата, що, даючи волю своїм отруйливим і злим язичкам, звивалися, повзали, метушилися навколо вуличної танцівниці, являли собою видовище, гідне більш тонкого глядача, ніж Феб. Ці граціозні створіння були жорстокі, вони зловтішно копалися, порпалися в її убогому й химерному вбранні з блискіток і мішури. Насмішкам, глузуванням, приниженням не було кінця. В'їдливі слівця, прояви образливої доброзичливості й неприховано злі погляди так і сипалися на циганку. Здавалося, ніби дивишся на молодих римських патриціанок, які для розваги встромлюють золоті шпильки в перса красивої невільниці. Вони нагадували красивих мисливських гончих, що з роздутими ніздрями й палаючими очима оточують нещасну лісову лань, роздерти яку не дозволяє їм погляд їхнього господаря.

    І що таке, зрештою, являла собою поруч з цими доньками знатних родів якась нужденна вулична танцівниця? Вони, здавалося, зовсім не зважали на її присутність і голосно розмовляли про неї при ній самій, наче про щось брудне, нікчемне, але досить гарненьке.

    Циганка не лишалася байдужою до цих шпильок. Час від часу рум'янець сорому запалював її щоки, спалах гніву засвічувався в її очах; з її уст було готове зірватися якесь презирливе слово; вона зневажливо робила відому вже читачеві гримаску, але залишалася мовчазною і не зводила з Феба покірного, сумного й лагідного погляду. У цьому погляді були щастя і любов. Здавалося, вона стримувала себе, боячись, щоб її не прогнали.

    А Феб реготав і ставав на захист циганки співчутливо та нахабно.

    —  Моя маленька, не звертайте уваги на їхні слова! — повторював він, видзвонюючи своїми  золотими острогами.— Безперечно,  ваш туалет  трохи дивний і незвичний, але для такої чарівної дівчини це нічого не значить.

    —  Мій боже! — вигукнула   білява   Гальфонтен,   кисло   посміхаючись   і випрямляючи свою лебедину шийку.— Я бачу, що королівські стрільці надто легко запалюються від прекрасних циганських очей!

    — А чому б і ні? —спитав Феб.

    На цю недбалу відповідь, що її ротмістр кинув, як кидають навмання камінчик, Коломба зареготала, за нею Діана, Амлотта і Фльорделіс, але в останньої при цьому навернулися на очі сльози.

    Циганка, яка при словах Коломби та Гальфонтен опустила очі, тепер спрямувала на Феба погляд, що виблискував гордістю і щастям. У цю мить   вона   справді   була   чарівна...

    Шановна дама, яка спостерігала цю сцену, відчула себе ображеною і нічого не розуміла.

    —  Пречиста   діво! — раптом   вигукнула   вона.— Що   це   плутається   в мене   під   ногами?    Ах,   бридка    тварина!

    То була кізка, що прибігла, шукаючи свою господиню. Кинувшись до неї, вона по дорозі заплуталась ріжками в тій купі матерії, в який скручувався одяг благородної дами, коли вона сідала. Це відвернуло увагу присутніх від циганки, яка, не кажучи ні слова, визволила кізку.

    —  А ось і маленька кізочка із золотими ратичками! — стрибаючи від захоплення,   вигукнула   Беранжера.

    Циганка стала навколішки й притиснулася щічкою до кізки, яка лащилась до неї. Вона немов просила пробачення за те, що покинула її. У цей час Діана нахилилася до вуха Коломби: