Слава ЗСУ!

– Я слухав лише поклик власного батьківського серця. В мені прокинувся скажений звір, який несамовито прагнув знищити Квартет. Проте кайдани були міцнішими за будь-яке прагнення. Я виконував усі їхні вказівки. Мусив очолювати ще кількох людей, які їм підкорялися. Тоді я ще не знав, що нам доведеться мандрувати в часі. Я такого навіть уявити не міг. Далі ти все пам’ятаєш. Усі наші зустрічі були таки не з приємних. Я мав на меті лише одне – знайти ті статуетки та врятувати Рена. Після цього зруйнувати владу Квартету. Проте я не збирався вбивати когось із вас. Мої погрози були фальшивими. Я не хотів завдавати вам кривди. Пробач, що надто сполохав того хлопця. Здається його звуть Тідей.

– Нічого страшного. Він мужньо переживає усі життєві негаразди, більшість яких йому приношу я. Чому ти змінив свою думку?

– Я дізнався правду. Ми так довго чекали цього. Усі наші знання були хибними. Квартет змінював наші уявлення, насаджував оманливі ідеї та думки. Ми не змогли побачити очевидного. Те, що Квартет вважає загрозою, стане для нас спасінням. Кадем Пел виведе нас з темряви. Він розпочне нову історію. Але якщо ми знищимо статуетки цього ніколи не станеться. Спалах зруйнує все минуле та майбутнє. Відтоді я прагну заплутати моїх спільників, збити їх з пантелику. Вчора я побачив вас тут на вулиці та зрозумів, що ви втрапили у халепу. Чесно кажучи, я не вірив, що ви зможете знайти прохід до мого часу. Як вам це вдалося?

– Це трапилося випадково. – стиснула плечима Ніка. – У підземеллі нас поглинула стіна. Там ми хотіли дослідити написи, які залишив ваш народ.

– Так, ті написи справжні, проте вони розповідають не про лихо, а про нове життя, яке нам всім подарував Кадем. Розшифрувавши ті написи, я зміг дізнатися правду.

Це я попросив Рена відвести вас у безпечне місце та натякнути про існування Білої Вежі. Ви вже здогадалися, що у ній існує прохід до вашого часу. Я зможу провести тебе туди. Сьогодні ти вже будеш у Пеліоні.

– Ні! – голосно верескнула вона, коли гострий біль пронизав її наскрізь. Всередині, наче все обірвалося. Кожен подих вселяв у неї невимовний страх. – Я не повернуся без Джеліоса. Я знайду його.

– Це буде надто складно. Я навіть не знаю чи це можливо. Його ув’язнили. – Орен Трейк звівся на ноги та покрокував вздовж стіни.

– Що трапляється з ув’язненими?

– Цього нікому не відомо. Ще ніхто не повертався після арешту. Ми просто не маємо шансів... – його голос прозвучав надто трагічно.

– Він живий! – Ніка ледь не захлинулася, відкашлюючись вона встала та оглянулася довкола.

– Я не стверджував протилежного. Схиляюся до думки, що їм стирають пам’ять або ж нав’язують інші спогади, можливо, для якоїсь певної цілі.

– Я знайду його. – знову прошепотіла Ніка, майже не ворушачи губами. Білі стіни видалися їй доволі знайомими. – Я знаю це місце. – її ноги рушили прямо.

– Ти куди?

– Тут повинна бути площа. – вона пришвидшила ходу, обходячи ці стіни, які були абсолютно цілими. У її часі від них залишилися лише руїни. Вона промайнула повз високу арку та опинилася біля круглої площі. В її думках з’явився той день, коли вона вперше побачила компанію друзів. Серед них була Аврея Соллорі, яка зустріла її доволі неприязно.