Слава ЗСУ!

– Передусім, хочу покласти край усім твоїм безглуздим підозрам. Затям, ти даремно витрачаєш час, краще зосередься на своєму завданні. – він всім своїм виглядом показував відверте обурення та небажання знову говорити на цю тему. Вона відвела погляд вбік та міцно стиснула губи. Щось їй підказувало, що Зенон ніколи не відкриє їй своїх дійсних намірів. Роздратування не вщухало всередині ні на мить, а лише зростало та сковувало м’язи на обличчі.

– І як же ти зробився таким невблаганним? Щире зізнання принесе тобі значне полегшення. – наполегливо проголосила Ніка. – Воно й справді піде тобі на користь.

– Невже я скоїв якийсь страшний злочин, про який мушу зізнатися? – на його вустах з’явилася глузлива посмішка. – До речі, тобі вельми пасує мій халат.

Почувши його іронічне зауваження, вона почервоніла та ладна була якнайскоріше чкурнути геть, проте ноги зрадливо приросли до підлоги.

– Хіба мова йшла про злочин? Чому ти приховуєш правду. Мені добре відомо, що ти змовився з Латеєю. І куди ж вона запропастилася на цей раз? Знову виконує твої вказівки?

– Вона захворіла. – серйозним тоном повідомив Зенон.

– Чому ти раніше не сказав?

– Я говорив сьогодні вранці, що їй кепсько. Потрібно вміти слухати, останнім часом ти стала надто неуважною та надокучливою.

Нестерпна тривога проникнула у свідомість, проте Ніка відразу знайшла собі виправдання:

– «Цей ранок» скінчився для мене ще багато днів тому. Зрештою, мандрівки у часі мають свої недоліки. Я хочу побачити її.

– Ні. – відразу заперечив він, рвучко сіпнувши головою. – Їй потрібен цілковитий спокій до повного одужання.

– Гаразд... – Ніка опустила очі додолу, щоб не видати свій хитрий замисел. Щойно Зенон спустився східцями на перший поверх, вона непомітно прослизнула коридором та спинилася біля дверей, що вели до кімнати Латеї. Ще якусь мить вона вагалася чи варто взагалі туди заходити. Можливо, Латея справді не хоче нікого бачити у такому хворобливому стані. Проте з іншого боку це могла бути чергова їхня затія. Хтозна що саме вони замислили на цей раз. Її рука невпевнено витягнулася вперед та торкнулася пошерхлої поверхні дверей, саме в той момент коли за спиною пролунав несхвальний стишений голос:

– Я знав, що ти не втримаєшся. Думала перехитрити мене, чи не так? – Зенон з’явився, наче нізвідки. Його обличчя було таким білим як і стіна позаду нього. Ніка боялася, що нарвалася на неприємності.

– Я маю повне праву відвідати Латею. Ти не можеш мені заборонити цього!

– Ніко, чи можливо тебе переконати, щоб ти відмовилася від цієї нав’язливої ідеї.

– Аж ніяк. Гадаєш, я повірю у ці байки? Навіть не здивуюся, якщо її не буде за цими дверима.

– Відійди! Я не дозволю турбувати хвору людину, лише для того, щоб задовольнити твої безглузді примхи. – пригрозив він, прищуливши попелисті очі. – Забирайся звідси!

– Що, як ти намагаєшся пошити мене в дурні? Нічого трагічного не станеться, якщо я зазирну туди на хвильку. – відчинивши двері, вона швиденько перескочила через поріг.

– Стій! – вибухнув злістю Зенон, чкурнувши за нею. Ніка розгублено заціпеніла на місці, побачене повністю її приголомшило.