Слава ЗСУ!

– Все гаразд, Зеноне. Можеш залишити нас. – ослаблений голос Латеї рознісся у напівпорожній кімнаті. Вона лежала на старому ліжку під теплою рябою ковдрою. Її обличчя набуло мертвенно-блідого відтінку, а під набряклими очима, виднілися великі темні синці. Зенон важко зітхнув та тихенько причинив за собою двері.

– Що з тобою сталося?

Проте Латея не відповіла на її запитання.

– Чула, що ти здійснила кілька героїчних вчинків, то була справді важкенька мандрівка.

Ніка сіла на краєчку ліжка.

– Я дізналася правду.

– Ні, ти завжди її знала, просто боялася визнати. – зауважила темноволоса дівчина.

– Кадем Пел врятував місто, яке страждало від зловісної влади Квартету. Шкода, що нам не випало нагоди зустрітися з ним.

– Життя надто непередбачуване, не варто шкодувати проте, що може трапитися у майбутньому.

– Звісно... – Ніка обережно стиснула її гарячу руку. – Це небезпечна недуга? Можливо, тебе варто відправити до лікарні.

– Ні. Вони не допоможуть мені. Скоро все минеться. Я знаю, наскільки важливе наше завдання. Не варто відволікатися на моє здоров’я.

Ніка надто сильно струснула головою, що аж у вухах загуділо.

– Це зовсім не дрібниці.

– Ти хочеш допомогти тому, кому не ймеш віри? Це вельми шляхетно.

– Я...я...– вона, наче втратила дар мови. Звичайно, підозра щодо їхньої підлої змови ще не стерлася з її думок, проте надто скрутне становище Латеї викликало у неї співчуття та прагнення допомогти. Її сконфужений погляд упав на прозору вазочку з невеличким букетом свіжозібраних блакитних дзвіночків. То їх безсумнівно вже приніс Максіон. Невже він міг знати, що насправді тут відбувалося.

Латея беззвучно поворушила блідими губами, немовби силкуючись щось сказати. Ніка швиденько подала їй склянку води, що стояла на маленькому комоді.

– Спасибі.

Дні минали з величезним напруженням. Кожен ранок починався з нагадування скільки днів залишилося до спалаху та нудної лекції Зака, який розповідав про всі можливі непередбачувані обставини, що могли суттєво попсувати їхні плани. Здебільшого він переймався тим, що найманці на чолі з Кардеком зуміють утнути щось вельми небезпечне та підступне або ж знайдеться якийсь безмізкий пеліонець, який захоче перевірити власні сили під часу цьогорічного спалаху. Звичайно вони повинні були діяти цілком таємно, щоб Квартет їхнього часу не зумів пронюхати про їхні героїчні задуми. Навряд чи комусь сподобається думка, що доля міста залежала від купки молодих людей. Навіть зважаючи на те, що один з них був спадкоємцем на місце у Квартеті не могло вплинути на суть справи. Вони всі були досить юні, щоб нести таку величезну відповідальність. Зрештою, послання потрапило саме до їхніх рук, отже про добровільний вибір тут не могло бути й мови.

– Залишилося три дні до спалаху. – якось оголосив Зак в один з таких днів. Ніка відчула як затрималося дихання у легенях, а потім з неймовірною тяжкістю вирвалося з горла.

В лабораторній залі запала тривала мовчанка. Здавалося, кожен намагався перетравити ті слова та усвідомити всю неминучість та критичність ситуації. Лише одна думка про наближення того вирішального дня змушувала їх відчувати проймаючий жах, проте вони поводилися достатньо мужньо та вирішили йти до кінця, щоб там не сталося. Зенон намагався переконати тих, хто не задіяний у рятуванні міста, виїхати на час спалаху до Аредону, проте ніхто не погодився на його відчайдушну пропозицію. Друзі вирішили триматися разом до останнього моменту. Звісно Максіон Тис не перевтомлювався вмовляти Ніку повернутися до свого світу. Він ще не знав, що найвагомішу роль планувалося зіграти саме їй.