Слава ЗСУ!

Четверо друзів направилися до циліндричної будівлі з напівкруглими вікнами. Всередині було багато вільного простору. Джеліос підійшов до жінки в окулярах, яка сиділа за перегородкою, і простягнув їй якусь картку.

– Доброго дня. Нам потрібен історичний архів Пеліону.

– Хвилиночку… - працівниця бібліотеки щось занотувала у реєстраційному журналі. – Сектор сорок п’ять.

– Спасибі.

Вони підійшли до важких металевих дверей, оздоблених витонченим візерунком та червоним камінням. Зенон смикнув за ручку і вони відкрилися з надзвичайною легкістю. Ніка вдивилася у довжелезні ряди стелажів з книгами, які сягали самої стелі.

– Сектор сорок п’ять. – пробурмотів Зак і роззирнувся довкола. – Як ми його знайдемо?

– Тут повинні бути вказівники. – заявив Зенон. – Ось, дивіться.

Всі поглянули на невеличку табличку з цифрою один, яка висіла на стелажі.

– Як ви гадаєте, скільки тут цих секторів? – поцікавилася Ніка після довгих блукань між безкінечними рядами. На шляху їм навіть не трапилося жодної людини.

– Багацько. Можливо декілька сотень. – втомлено усміхнувся Зак.

– Ми точно не заблукали? – запитав Джеліос у Зенона. – Ми вже цілу годину намагаємося знайти той сектор.

– Ні. – холодно відповів той.

Нарешті вони натрапили на непримітну табличку з номером сорок п’ять. Джеліос зітхнув з полегшенням. Зак підбіг до стелажу і почав роздивлятися книги.

– Ви, напевно, здогадуєтеся, чому я запросив до бібліотеки саме вас. – Зенон Рейнол зробив декілька кроків вздовж стелажу та зупинився біля дерев’яного столика. Його надто серйозний вираз на обличчі змусив Ніку хвилюватися.

– Ти не довіряєш Максу та його подружці. – впевнено проказав Джеліос.

Ніка похитала головою.

– Стривайте, Латея не його подружка. Вони просто друзі.

– Можливо. Але щось у ній мене насторожує, – не вгавав Зенон. – Вона щось приховує.

– Латея хоче допомогти.

– Ніко, ти теж потрапила під її вплив. На жаль, дівчат не оминула така доля. – зіронізував він, провівши пальцями по білявому волоссю.

– Твої підозри абсолютно безпідставні.

– Латея не та, за кого себе видає. Я гадав, що ти на нашому боці.

– Я довіряю Максу. Цим все сказано.

– Прекрасно. Значить, ти вже вирішила. Та підступна дівиця тільки й очікує, коли ми втратимо пильність. І коли хтось нарешті зрозуміє її дійсні наміри, то буде вже пізно.

– Досить. – зненацька вигукнув Джеліос, заступивши собою перелякану Ніку. – Зеноне, ти перегинаєш палицю. Ми нічого не знаємо напевне.

Запальний тон Джела помітно напружив атмосферу. Здавалося, ще мить і він вибухне неконтрольованим гнівом. Ще декілька секунд хлопці злісно дивилися один одному у вічі.

Раптом щось голосно бахнуло – то Зак не зміг встояти на драбині, на яку він виліз, щоб дістатися до верхніх полиць. Тепер він витягнувся на підлозі, притиснувши до грудей стару книгу у золотавій палітурці. Зенон кинувся йому допомагати.