Слава ЗСУ!

– Ніко, від тебе залежить доля Пеліону. Не роби дурниць. Ти повинна потрапити до вежі за всяку ціну. Якщо я затримаюся, не чекай на мене. – Джеліос поклав руку на її плече, сподіваючись, що це допоможе її переконати.

– Я ніколи не покину тебе тут. Ми повернемося разом. – твердо промовила вона, зі свистом видихнувши повітря. Лише одна думка про те, що Джеліос може залишитися тут назавжди або ще гірше – потрапити під арешт наводила на неї крижаний жах, який сковував усе тіло. Ні, цьому вона не дозволить статися.

Під землею повітря було надто важким та вогким. Ніка відчувала як пручалися її легені з кожним вдихом. Рен стискав тоненькими пальцями свічку, що час від часу гасла від легкого протягу. Тунель все вужчав, тому інколи Ніці та Джелу доводилося нагинати їхні голови, а то й взагалі повзти навкарачки.

Нарешті вони дісталися виходу. Хлопчик погасив маленьке полум’я свічки та обережно визирнув з отвору, щоб розвідати ситуацію.

– Що ти бачиш? – схвильовано прошепотів Джеліос.

– Там лише двоє вартових. Я відверну їхню увагу, а ви якнайшвидше біжіть до вежі. Не зупиняйтеся ні на мить! І не вагайтеся!

Ніка боялася, що їхній план може не спрацювати. М’язи її тіла помітно напружилися. Проте Рен не залишив їм часу для хвилювання, він швидко вистрибнув зі схованки та загорлав щодуху. Ошелешені охоронці відразу кинулися до нього.

– Допоможіть, будь ласка, за мною гналися чужинці. Вони побігли на Схід. Покваптеся, ви ще зможете їх наздогнати.

Збиті з пантелику охоронці кинулися стрімголов у вказаний хлопцем бік. Не гаючи часу, Ніка та Джеліос вибралися на поверхню та направилися до вежі, проте раптовий гучний сміх, змусив їх спинитися.

– Браво, хлопче. Ти просто геніальний актор. – Горг Дант та ще троє охоронців вилізли з підземного ходу. – Проте не далекоглядний. Ми йшли слідом за вами. Пильнували кожен ваш крок. Чужинцям тут не місце. Тепер я отримаю заслужену винагороду. Мушу визнати, ваш план був чудовим, проте в ньому виявилися суттєві прогалини. Я ж казав, що доберуся до тебе, нікчемний вилупку.

– Схопіть їх! – злісно крикнув один з охоронців.

– Біжи, Ніко! – розпачливий та сповнений жаху голос Джела пронизав все довкола. Рен злякано позадкував, коли підлий Горг кинувся до нього з протягнутими руками та притиснув до землі. Хлопчик, намагався звільнитися, проте всі його спроби в’явилися безуспішними. Поки Джеліос відбивався від нападників, Ніка миттєво стрибнула на спину Горга та вдарила його рукою по голові. Його чорний капелюх злетів, а він сам, втративши рівновагу знесилено повалився на бік. Важко дихаючи, Рен підвівся на ноги.

– Тікай! – верескнула вона, показуючи тремтячим пальцем на отвір у землі. Не роздумуючи, Рен стрибнув до підземного ходу. На щастя, ніхто з охоронців не помітив його втечі, а Горг все ще лежав долілиць.

– Біжи. Ніко! – знову крикнув Джеліос. З його чола стікала крок. Двоє громіздких охоронців міцно схопили його руки. Він відчайдушно спробував вирватися, проте отримав ще один удар в обличчя. Корчачись від болю, він кинув на Ніку благальний погляд та щось беззвучно проговорив. Ніка лише помітила, як ворушаться його закривавлені губи. «Вежа» – вона зуміла розібрати слово, яке зринуло з його вуст.

Стримуючи сльози, вона зірвалася з місця та вихором метнулася вперед. Ще одна мить їй знадобилася, щоб зрозуміти, що вона біжить не в тому напрямку. Попереду були лише якісь білі стіни, проте не було часу повертати назад. Один охоронець вже наближався до неї. Вежа, що була за її спиною, віддалялася з кожним кроком. Ніка вже відбігла на значну відстань, коли спіткнулася об камінь та впала додолу. В очах потемніло, а руку пронизав гострий біль. Вона лише зуміла розібрати якийсь шум боротьби поблизу. Потім чиясь розпливчаста постать завмерла над її тілом.