Слава ЗСУ!

– Досить базікати. Це може привернути увагу. – шепнув Архон, пришвидшивши ходу. З кожним кроком його старе тіло здригалося, наче не хотіло рухатися у тому напрямку.

Молода чорнява жінка у довгій сірій сукні з підозрою оглянула обличчя Ніки. На мить, її очі звузилися до вузьких щілин. Корзина з недостиглими яблуками, що вона тримала її у кістлявих руках упала донизу. Ніка зірвалася з місця, щоб допомогти жінці зібрати фрукти, проте Рен спинив її.

– Не треба привертати уваги. Зараз нам не потрібні проблеми.

Ніка затамувала подих та рушила далі. Їй здавалося, що всі погляди перехожих були прикуті лише до неї. Один необачний крок міг викрити та зруйнувати всі їхні наміри.

Нарешті Архон спинився біля кам’яного будинку, який на відміну від інших мав доволі пристойний вигляд. Лише одне вікно було з вибитим склом. Він легенько штовхнув пошерхлі двері, які відразу відчинилися перед ним.

– Не зволікайте! – кинув він через плече, заходячи всередину.

– Вхід до підземного шляху знаходиться у цьому будинку? – аж занадто здивовано випалив Джеліос.

– Це вельми надійне місце.

– Чому? – засумнівалася Ніка. Було важко повірити, що трухляві двері можуть когось втримати.

– Справа зовсім не в цьому. – Рен здогадався, що вона мала на увазі. – Просто цей будинок має погану репутацію. Жителі Фердону уникають подібних місць. Вони знають, кому він належав.

– І хто тут мешкав?

– Чоловік, який зміг уникнути арешту. Тепер він відомий злочинець. – з неприхованою гордістю відповів Рен, переступаючи через поріг.

Тісний коридор був вкритий товстим шаром пилу та павутиння. Очевидно, сюди вже давно не ступала людська нога. Ніка обережно просунулася вперед, прислуховуючись до лячного рипіння старої підлоги. Архон та Рен зайшли до однієї з кімнат, вони чудово орієнтувалися у цьому будинку. Вітальня виявилася доволі затишним місцем. Пастельні штори прикрашали брудні вікна, а на столі посеред кімнати знаходилася велика ваза з висохлими квітами. Це були перші квіти, які Ніка побачила у Фердоні. Злочинець, який тут колись мешкав мав непоганий смак. Ця думка хоч трохи втішила їй серце. На поличках знаходилися кілька книжок, маленьке дзеркальце, три недопалені свічки та потрісканий глиняний посуд.

Архон відсунув стола вбік та пробив ногою декілька дощок у підлозі.

– Вам сюди. Свого часу цим ходом перевозили контрабанду, сподіваюся він зберігся у безпечному стані. Прощавайте, тепер я залишу вас. – його хриплий голос був пронизаний відвертим сумом.

– Спасибі. Ваша допомога є для нас безцінною.

– Бережіть себе. Нехай щастить. – він почовгав до виходу та за кілька секунд зник з-за дверима. Ніка пильно поглянула у відчайдушне та бліде обличчя хлопчика. Пасма гладенького волосся спадали йому на чоло.

– Рене, тобі не обов’язково йти з нами. Ти й так зробив для нас більше чим міг.

– Це мій вибір. Я не покину вас. Тим паче я частина нашого плану. – він ще раз роззирнувся довкола, наче намагався закарбувати в пам’яті інтер’єр вітальні, все до найменших деталей, та проліз в отвір у підлозі.