Слава ЗСУ!

– Якщо щось піде не так... – він вмовк на мить, щоб вдихнути повітря на повні груди. – Не чекай на мене. Ти потрібна Пеліону.

– А ти потрібен мені. – швидко випалила вона та відразу зніяковіла. – Ми пройдемо це випробування.

Ніка накинула довгу накидку на плечі та поглянула у вікно. Висохлий сад нагнав на неї відчуття повного пригнічення.

Розділ тринадцятий

Пастка

Архон шкандибав попереду, час від часу його руки знервовано тіпалася та міцно притискалися до тіла. Коли поблизу не було випадкових перехожих, він приглушено мугикав собі під ніс тягучу мелодію, сповнену всім його болем та стражданням. Від цих звуків Ніці краялося серце, проте вона не насмілися попросити його затихнути. Їй було важко уявити через які перешкоди він пройшов у своєму житті. Все це викарбувалося на його старому зморшкуватому обличчі. Хоч його тіло й було виснажене часом та життєвими труднощами, в прищулених очах ще тліло бажання до боротьби.

– Розкажіть мені про Пеліон. – попросив малий Рен, спритно перестрибуючи з ноги на ногу. Йому вже надто кортіло дізнатися більше подробиць, які замовчувалися у легендах. – Мабуть, добре вирости у такому славному місті.

– Ні, я опинилася там майже рік тому. – Ніка навіть не замислювалася над тим, як швидко летить час. Здавалося, лише вчора вона вперше стояла на кам’яному мосту, слухаючи стурбований голос Джела.

– Я хочу побувати в Пеліоні. Тепер я точно знаю, що це місто моєї мрії. Тобі ве льми пощастило. Не всім випадає такий особливий шанс у житті.

– Так. – її терзало сумління. Ніка не могла змиритися з тим, що Рен щиро вірить у красу та безпечність Пеліону. Насправді все було по-іншому. Його засліплювала віра у краще життя. Рен не знав правди, яку знала вона та ще гірше якою не могла поділитися з ним. Тримати все в собі було вкрай важко. З кожною секундою її серце стискалося все міцніше, а пульс все частішав.

– Я прагну більше дізнатися про це місто. – мигдалеві очі хлопчика загорілися маленькими вогниками та наповнилися якоюсь невидимою магнетичною силою, якій було неможливо опиратися.

– Звісно... – Ніка розгубилася та притулила руку до спітнілого чола. Всі її думки переплелися у єдиний нерозбірливий потік спогадів. Вона не знала з чого розпочати розповідь і чи взагалі варто її розпочинати. На щастя, Джеліос прийшов їй на поміч.

– Найкраще місце у Пеліоні – це Трояндова площа. – невимушено промовив він, примруживши очі. – Солодкий аромат цих чудових квітів ні кого не залишає байдужим. Кожен перехожий зупиняється на мить, щоб насолодитися цим божественним запахом.

– Я ще ніколи не бачив троянд. – сумно зітхнув Рен, намагаючись уявити що то за квіти. Проте, судячи з його розчарованого виразу обличчя, йому не вдалося зробити це.

– Все ще попереду. – Джеліос зробив вигляд, що уважно розглядає пальці на руках. Насправді ж він не зміг витримати проникливий погляд хлопця. Не зміг збрехати йому у вічі.

Вони вийшли на іншу довгу вулицю. Двоє виснажених жінок з неохайним виглядом промайнули повз них та завернули за ріг якогось обшарпаного будинку, стіни якого заледве трималися докупи.