Слава ЗСУ!

Історичний роман

З італійської переклав Анатолій Іллічевський

Розділ І

ЩЕДРІСТЬ СУЛЛИ

На сході сонця, за чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 78 року до нашої ери Рим кишів юрбами людей, що з усіх частин міста стікалися до Великого цирку. Із густо населених біднотою, кривих і багатолюдних вуличок Есквіліна та Субурри пливли нескінченні натовпи, вбирали в себе людей різного віку й стану і, виливаючись на головні вулиці — Табернолу, Гончарну, Нову, невпинно посувалися до цирку.

Римські громадяни, ремісники, пролетарі, вільновідпущеники, старі, вкриті шрамами гладіатори, злиденні, покалічені ветерани гордих легіонів, уславлених перемогами в Азії, Африці, над кімврами; простолюдки, блазні та скоморохи, танцюристки, ватаги жвавих хлопчиків збивалися в нескінченні юрми. Радісні обличчя, збуджені погляди, безтурботні гострі жарти свідчили про те, що весь цей незліченний люд поспішав на якесь улюблене видовище.

Цирк, збудований року 615 до початку нашої ери царем Тарквінієм Древнім, був прикрашений і розширений з нагоди завоювання Апіоли останнім із царів — Тарквінієм Гордим, Його стали називати Великим, коли цензор Квінт Фламіній збудував інший цирк, названий його ім’ям.

Великий цирк, розташований у Мурсійській долині між Палатінським і Авентінським горбами, в той час, коли розгорнулися події, про які йдеться в цій повісті, ще не мав тих величезних розмірів і тієї пишноти, яких надали

З

йому пізніше Юлій Цезар і Октавіан Август. Проте це була величезна споруда завдовжки в дві тисячі сто вісімдесят і завширшки в дев’ятсот дев’яносто вісім кроків, де могли вміститися понад сто двадцять тисяч глядачів.

Ця продовгаста будівля тяглася на заході по прямій лінії, а зі сходу замикалася півколом. Пряма сторона цирку — оппідуМ — мала тринадцять арок. У середній арці був один з двох головних входів до цирку, називаний Парадними воротами, бо через них перед початком ігор на арену виходила процесія жерців з образами. У дванадцяти інших арках містилися стайні, або «темниці». В них замикали колісниці з кіньми, коли на арені бували перегони, і гладіаторів та хижих звірів, коли відбувалися кровопролитні бої.

Від оппідума півколами збігали численні сходи, що правили сидіннями для глядачів. Ряди сходів закінчувалися вгорі під портиком із арок, де були місця для знатних жінок.

Напроти Парадних воріт височіли Тріумфальні ворота. Через них входили переможці. Праворуч від оппідума, ближче до Парадних воріт, одкривалися Ворота смерті. Через цей зловісний вихід служителі цирку виволікали довгими гаками понівечені, закривавлені тіла вбитих і вмираючих гладіаторів.

Між оппідумом і Тріумфальними воротами тягся кроків на п’ятсот «хребет», тобто низька стіна, що поділяла арену навпіл. По ній визначали відстань під час перегонів.

Посередині «хребта» підносився обеліск сонця, обрамлений невеличкими баштами, колонами, жертовниками і статуями.

Арену оточували високий парапет, за ним наповнений водою рів і ґратчаста залізна огорожа. Все це оберігало глядачів од можливого нападу диких звірів, що лютували на арені.

Такою була в сімдесят восьмому році до нашої ери ця величезна будівля, призначена для видовищ. Все щільніше заповнювалася вона нескінченними юрбами римлян.

Що ж тут мало бути цього дня? Яке свято? Яке видовище приваблювало до цирку стільки людей?

Луцій Корнелій Сулла Щасливий, володар Італії, гроза Риму,— можливо, щоб забути про невиліковну хворобу, яка спіткала його два роки тому,— заздалегідь, за кілька тижнів, наказав оповістити, що протягом трьох днів він буде пригощати і розважати видовищами римський народ.

І вже весь учорашній день римська чернь провела за столами, поставленими за наказом грізного диктатора на Марсовому полі і на березі Тибру. Шумний бенкет тривав аж до настання ночі і під кінець перейшов у нічим не стримувану оргію. Запеклий ворог Гая Марія нині вразив римлян царською розкішшю бенкетів, нечуваною кількістю страв і найвитонченіших вин, виставлених під відкритим небом на честь народу Квіріна.

Щедрість Сулли була така, що на ці ігри і розваги, влаштовані на честь Геркулеса, він пожертвував десяту частину свого достатку.

Отак Сулла лівою рукою дарував римлянам частину того багатства, яке награбував правою. Тому громадяни Рима, з удаваною веселістю приймаючи від Луція Корнелія Сулли бенкети і розваги, в глибині душі ненавиділи його.

Настав день. Перше проміння сонця де-не-де уже розірвало хмари і мало-помалу почало яскраво золотити вершини семи римських горбів, храми, базиліки і виблискуючі дорогоцінним мармуром палаци патриціїв.