Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Та не встиг авангард римського війська пройти і двох миль Аппієвим шляхом, як на лівий фланг його напали пращники Спартака.

Побачивши це, Орест занепав духом. Проте, зупинивши своє військо і пустивши проти пращників кінноту, він розташував чотири легіони так, що два стали фронтом проти Спартака, а два останні тилом до перших, щоб відбити нову атаку Крікса, який, на думку Ореста, повинен був негайно знову напасти на йього.

І справді, тільки-но п’ятий і шостий легіони гладіаторів зіткнулися з римлянами, Крікс вишикував два свої легіони, досить зменшені втратами після бою, і шалено кинувся на римлян з тилу.

Кривавою і завзятою була битва. Противники люто билися без усякої переваги для якоїсь із сторін. Через півгодини на вершині одного з горбів, що закривали від обох військ Фунді, з’явилися легіони Еномая. Вони з височини побачили все поле бою на рівнині і з громовим «барра!» кинулись на ворога. Римляни, оточені з трьох боків, почали подаватися назад і незабаром, зламавши свій стрій, кинулися безладно тікати вздовж Аппієвого шляху на Пріверн.

Спартак наказав усім своїм легіонам невідступно переслідувати римлян. Це було єдиним засобом паралізувати дії ворожої кінноти, яка не могла атакувати гладіаторів, розсіяних між римлянами.

Останній прибув на поле битви корпус Граніка, який був найдалі. Його прихід довершив перемогу гладіаторів.

Побоїще було страшне: понад сім тисяч римлян загинули і близько чотирьох тисяч потрапили в полон.

Лише римська кіннота змогла майже без втрат пробитися до Пріверна, куди протягом ночі прийшли залишки змучених, розгромлених легіонів.

Дорого обійшлася ця кривава битва і повсталим — понад дві тисячі гладіаторів загинули і стільки ж було поранено.

На світанку наступного дня, коли гладіатори з почестями ховали загиблих товаришів, претор Анфідій Орест залишив Пріверн і з залишками свого війська поквапився відійти до Норби.

Через кілька днів після битви під Фунді Спартак скликав військову раду начальників гладіаторів. Усі вони одностайно визнали цілковито неможливим починати щось проти Рима, де кожен громадянин був воїном і де проти гладіаторів за кілька днів могло стати стодесятитисячне військо. Вирішили поки що пройти через Самній, потім Апулію і зібрати там усіх рабів, які захочуть приєднатися до повстанців.

Спартак на чолі свого війська вже без будь-яких перешкод пройшов через Бовіан до Самнію, а звідти невеликими переходами попрямував до Апулії.

Звістка про поразку претора Ореста біля Фунді вжахнула римських громадян. Сенат зібрався на таємну нараду і почав обговорювати питання, як покласти край цьому повстанню, що почалося з сміховинного заколоту і перетворилося на справжню затяжну та ще й ганебну для римського війська війну.

Що вирішили отці-сенатори — лишилося таємницею, Стало тільки відомо, що одразу ж уночі консул Марк Те-ренцій Варрон Лукулл без відзнак, без лікторів, як приватна особа, виїхав верхи з кількома вірними слугами по Пренестінській дорозі.

Через місяць після битви під Фунді Спартак став табором біля Венусії і почав навчати два новонабрані легіони,

бо протягом місяця приєдналося до повсталих понад десять тисяч рабів-фракійців та галлів з апулійських міст. Якось опівдні Спартакові доповіли, що до табору прибув посол від римського Сенату.

— Ого! Присягаюся блискавицями Юпітера! — вигукнув Спартак, і його очі радісно заблищали. — Он як низько впала гордість латинян, що римський Сенат не гребує вступати в переговори з послідущим гладіатором!

І накинувши звичайний плащ темного кольору, бо тільки в урочисті дні і щоб догодити легіонам одягав імператорське вбрання, він сів на стілець біля входу до свого намету, сказавши декуріонові:

— А тепер веди сюди цього сенатського посла.

Посол прийшов на преторій у супроводі своїх чотирьох слуг; усіх їх вели гладіатори, бо, за звичаєм, очі в прибулих були зав’язані.

— Тепер ти, римлянине, перебуваєш на Преторії нашого табору, перед нашим вождем, — сказав декуріон тому, хто назвав себе послом.

— Привіт тобі, Спартак! — поважно і твердо промовив римлянин, посилаючи сповненим гідності жестом правої руки привітання туди, де, на його думку, сидів Спартак.

— Привіт і тобі! — озвався фракієць.

— Мені треба поговорити з тобою віч-на-віч, — додав посол.

— Гаразд, будемо говорити наодинці, — відповів Спартак.

І, звертаючись до декуріона та бійців, сказав:

— Цих одведіть до сусіднього намету, розв’яжіть їм очі і дайте підкріпитися.

Коли декуріон, гладіатори й слуги разом із супутниками посла віддалилися, Спартак зняв з очей посла пов’язку і сказав:

Попередня
-= 112 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!