Слава ЗСУ!

— Щиро дякую тобі за люб’язність, — перебив його апулі-єць. — І будь певен, що, незважаючи на твою нестерпну балакучість, Порцій Мутілій, громадянин Гнатії, завжди пам’ятатиме про твою гостинність і збереже почуття дружби до тебе.

У цей час прибув іще один подорожній, який, судячи з одягу, очевидно, був слугою. Він повів свого коня в стайню, де Порцій Мутілій дивився, як для нього в дорогу сідлають нового коня.

Привітавшись до Порція та Азелліона звичайним «Salve te», він поставив свого коня в одне із стійл з мармуровими яслами. Поки порався біля коня, до стайні зайшов поглянути на свого коня і відпущеник Манлія Імперіоза. Ласкаючи і пестячи коня, він, непомітно для Порція Му-тілія та Азелліона, перезирнувся з слугою. Коли цей слуга кінчив поратися біля коня, то в дверях ніби вперше помітив відпущеника і скрикнув:

— О!.. Присягаюся Кастором!.. Лафреній!..

— Хто це? — швидко обернувся той. — Кребрік!.. Яким вітром занесло!.. Звідки, ідеш?..

— А ти куди їдеш?.. Я — з Рима до Брундізія.

— А я з Брундізія до Рима.

Порцій Мутілій повернувся в бік слуги та відпущеника і почав крадькома стежити за їхньою розмовою. Ті одразу ж помітили, що він стежить за ними і прислухається до їхньої розмови, яку вони після перших вигуків вели півголосом. Проте Порцієві вдалося почути слова:

— Біля колодязя...

Потім слуга вийшов зі стайні, а відпущеник залишився біля свого коня.

Вийшовши зі стайні, Порцій Мутілій сказав Азелліонові:

— Зачекай на мене тут... Я зараз повернуся.

Він підбіг до колодязя, який був позаду будинку і з якого звичайно брали воду для поливання городу, і причаївся з другого боку за цямриною.

Він пробув там хвилин три, коли почув кроки з лівого боку й інші кроки з правого боку будинку.

— Ну як? — спитав Лафреній, голос якого Порцій впізнав одразу.

— Я довідався, що мій брат Марбрік утік до табору гладіаторів, — поспішно півголосом відповів слуга, — то і я втік з вілли мого господаря і теж пробираюся туди.

— А я, — теж тихо промовив Лафреній, — під тим приводом, що треба сповістити Тіта Імперіоза про втечу з вілли всіх його рабів, їду до Рима забрати мого любого сина Егнація, якого не хочу залишати в руках наших гнобителів. Потім разом з ним теж неодмінно втечу до табору нашого доблесного вождя.

— Ну, то прощай, не треба, щоб нас бачили разом; цей апулієць поглядав на нас підозріло.

— Я теж побоююся, що він за нами стежив. Прощай! Щасти тобі.

— Вірність!

— І перемога!..

Порцій Мутілій почув, як слуга і відпущеник розійшлися в різні боки.

Тоді він вийшов зі. своєї схованки, запитуючи себе здивовано, чи то і є та важлива таємниця, про яку він збирався дізнатись, і чи справді це є ті вороги, яких він надіявся викрити. Трохи подумавши над цією пригодою, він похитав головою, усміхаючись сам до себе, і почав прощатися з хазяїном заїзду. Потім Порцій скочив на, коня і, давши йому остроги, помчав у напрямі до Барія, а Азелліон усе ще біг за ним і гукав:

— Щасливої дороги, хай боги оберігають тебе в путі!.. Ди-віться-но!.. Дивіться!.. Як молодецьки він скаче! Який гарний він на моєму Артаксерксі!.. Прощай, прощай, Мутілію!..

Порцій Мутілій, в якому читачі вже, звичайно, впізнали вільнонародженого Рутілія і якого Спартак послав з дорученням до Катіліни, їхав собі далі й міркував над кумедним випадком, що трапився з ним на поштовому заїзді.

Надвечір другого дня Рутілій побачив хмару куряви, що стелилася за вершником, який їхав попереду. Рутілій, завжди обережний у дорозі, пришпорив свого коня і скоро наздогнав вершника. То був не хто інший, як Лафреній, з яким він зустрічався біля Барія на заїзді Азелліона.

— Здрастуй, — сказав відпущеник, навіть не глянувши, хто це його наздогнав.

— Здрастуй, Лафренію Імперіоз! — відповів Рутілій. — Хто це? — здивовано обернувся відпущеник.

Упізнавши Рутілія і полегшено зітхнувши, він сказав:

— А, це ти, шановний громадянине!.. Хай оберігають тебе боги!

Щедрий душею, чесний Рутілій був зворушений тим, що відпущеник їхав до Рима викрасти свого сина і потім разом з ним тікати до табору гладіаторів. Деякий час він мовчки дивився на цю людину, та от йому спало на думку пожартувати з нею, і несподівано він сказав суворо:

— То ти їдеш до Рима викрасти свого сина з дому твоїх господарів і благодійників, щоб потім тікати з ним до табору осоружного розбишаки Спартака?!

— Я?.. Що це ти кажеш?.. — пробурмотів спантеличений Лафреній і страшенно зблід.

— Я вчора все чув, стоячи за колодязем на заїзді Азелліона, я про все знаю, лукавий і невдячний ти слуга... І в першому ж місті, до якого ми приїдемо, звелю тебе арештувати!