Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Лафреній спинив коня, Рутілій теж.

— Я ні в чому не признаюся... — глухо й загрозливо сказав відпущеник, — бо я не боюся смерті.

— І навіть розп’яття на хресті? — Навіть цього... я знаю, як врятуватись.

— А як? — ніби здивувавшись, спитав Рутілій.

— Убивши такого донощика, як ти! — люто крикнув Лафреній і вихопив з-під сідла коротку, але важку залізну палицю. Та коли він, пришпоривши коня, ринувся на Рутілія, той голосно розреготався і крикнув:

— Гей, брате!.. Стій!.. Вірність і...

Лафреній лівою рукою зупинив коня і все ще з високо піднятою правою рукою, в якій тримав палицю, здивовано скрикнув: «О!»

— І?.. — запитально повторив Рутілій, вимагаючи од Лафренія відповідної частини паролю.

— І... перемога! — пробурмотів той, ледве отямлюю-чись від здивування.

Тоді Рутілій простяг йому руку і трикратним умовним натиском вказівного пальця правої руки на долоню лівої руки відпущеника засвідчив свою особу. Сам же він цілком заспокоївся і без жодної підозри повірив, що цей товариш по подорожі належить до Спілки пригноблених.

Тепер обидва вершники обнялись і далі їхали, розповідаючи один одному про свої біди та нещастя.

— Ти, може, дивуєшся, як це я, вільнонароджений, продав себе ланісті в гладіатори? — сказав Рутілій. — То знай, що я народився і ріс у розкошах. Але ставши юнаком, я загуляв, а мій батько програв у кості майже все наше добро. Мені було двадцять два роки, коли він помер; борги поглинули все, що він нам залишив, і ми з матір’ю зубожіли вкрай. Мене злидні не злякали, бо я був молодий, дужий, сміливий, але я боявся за свою бідолашну матір. Отоді, зібравши дванадцять — п’ятнадцять тисяч сестерцій — рештки нашого колишнього достатку — і додавши до них десять тисяч, одержані за продаж себе самого, я забезпечив моїй нещасній старенькій матусі безбідне існування до кінця її життя... Тільки заради цього я продав свою свободу, яку тепер, після восьми років страждань і небезпек, я вирішив відвоювати знову.

Вимовляючи останні слова, Рутілій хвилювався, голос його затремтів, і по зблідлих щоках покотилися сльози.

Деякий час обидва вершники їхали мовчки. Раптом кінь Лафренія став дибки, злякавшись, мабуть, тіні від дерева при світлі місяця, і, скажено два-три рази стрибнувши, звалився у рів, що тягнувся вздовж дороги.

На крик Лафренія про допомогу Рутілій зупинив коня, скочив на землю і, прив’язавши до кущів повід, підбіг до рову, щоб допомогти товаришеві.

Та не встиг він побачити, що сталося, як відчув сильний удар у спину, упав додолу, і поки намагався підвестися й зрозуміти, хто його б’є, його вдруге ударили в плече.

Тоді Рутілій зрозумів, що потрапив у пастку зрадника, і, вихопивши з-під туніки кинджал тієї миті, коли Лафреній так само мовчки ударив його утрете по голові, встиг схопитися на ноги і кинувся на ворога з криком:

— А, підлий, мерзенний зраднику!.. Ти не посмів би напасти на мене відкрито!

І вдарив убивцю кинджалом у груди. Але в того під тунікою була кольчуга.

Зав’язалася коротка одчайдушна боротьба між пораненим, майже вмираючим Рутілієм і Лафренієм, який, хоч і був неушкоджений та здоровий, здавалося, тремтів перед безстрашним, мужнім противником. Чулися тільки крики, зойки, лайка, приглушені прокляття.

За мить почувся глухий звук падіння безсилого тіла і ледве чутні слова Рутілія:

— О підла зрада!.. І більше нічого.

Лафреній став навколішки над забитим і прислухався, чи дихає він; потім підвівся, вибрався на дорогу і, щось собі нашіптуючи, поплентався до коня Рутілія.

— О Геркулес!.. — скрикнув він раптом, почуваючи, що от-от знепритомніє. — Я почуваю... Що ж це?

І захитався.

— Мені боляче тут, — прохрипів він ослаблим голосом, підніс руку до шиї і зразу ж відсмикнув її, усю в гарячій крові. — О боги... Він... ударив... мене... саме... сюди... в єдине місце... де нема кольчуги...

Він знову захитався і звалився додолу в калюжу крові, що струменіла з сонної артерії, перерізаної кинджалом Рутілія.

І от на безлюдній дорозі, в глибокій нічній тиші, марно силкуючись звестись на ноги і покликати на допомогу в жорстокій агонії сконала людина, що назвалася Ла-френієм, але була не чим іншим, як підлим знаряддям помсти Евтібіди. А за кілька кроків од нього, вкрите вісьмома ранами, лежало бездиханне тіло нещасного Рутілія.

Розділ XVII АРТОРІКС-ШТУКАР

Чотирнадцятий день перед січневими календами 72 року (19 грудня 71 року) був днем гучного веселого свята. Галасливі юрби римлян сновигали головними вулицями, переповнювали Форум, храми, базиліки, харчевні, таверни і віддавалися нестримним веселощам. Це був день сатурналій — свято на честь бога Сатурна, що тривало три дні. Протягом цих днів, за старим звичаєм, рабам дозволялося користуватися деякою подобою свободи. Вони разом з громадянами і вперемішку з сенаторами, вершниками, плебеями сиділи за спільними столами і аж три дні розважались як хотіли.

Попередня
-= 122 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!