Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Свято Сатурна — бога землеробства — було колись святом селян і скотарів; свобода, яку на ці три дні давали рабам, мала нагадувати, що в щасливі часи Сатурна не було рабства, всі люди були вільні і рівні.
У Римі, в цьому величезному місті, яке було опоясане муром завдовжки більш ніж на вісім миль, мало двадцять три брами, величезні храми, грандіозні цирки та амфіте-атри, розкішні палаци, пишні портики та базиліки, було не менше двох мільйонів рабів. Кріїуі того, до них у ці святкові дні приєднувалася більшість населення з усієї багатющої провінції та сусідніх міст. Ці мільйони людей гасали вулицями міста і, захоплені нестримними веселощами, хором оглушливо вигукували:
— Іо, bona Saturnalia! Io, bona Saturnalia!15
У перший день сатурналій дивовижне, разюче враження справив Рим на юнака, який цього для увіходив до міста з Пренестінського шляху через Есквілінську браму. Він був одягнений штукарем, за плечима ніс невелику драбину, кілька мотузок і залізних кілець різного розміру, на лівій руці у нього сиділа маленька мавпа, а позаду біг пес.
Це був Арторікс.
Коли він увійшов до міста, вулиці поблизу брами були безлюдні й мовчазні. І тільки неясний гомін, що/долітав сюди, ніби гудіння безмірно велетенського вулика,7 попередив його про бурхливі веселощі в центрі величезного міста.
Вийшовши на Каринську вулицю, він побачив юрбу людей, що сунула назустріч з оркестром попереду. Ці люди несамовито танцювали і горланили гімн на честь Сатурна.
Арторікс, добре знайомий з побутом і звичаями римлян, одразу побачив, що в цій юрбі безладно перемішалися люди найрізноманітніших станів: поряд з убранням вершника він розрізняв сіру туніку безправного городянина, поруч з білою столою матрони — червоний одяг убогого раба.
Штукар відійшов до стіни, щоб дати пройти цьому бурхливому потокові. Він хотів лишитися непомітним, намагаючися сховати мавпу, драбинку й кільця, щоб не виказати свого ремесла, бо не мав особливого бажання давати виставу і переривати свою подорож, яка, очевидно, мала певну мету.
Та це йому не вдалося. Його помітили.
Збагнувши, що він скоморох, кілька чоловік почали гукати на тих, які вже пройшли, і примусили спинитися всю юрбу.
ш — Хай живе, хай живе, хай живе штукатур! — закричали всі одразу.
— А ііокажи-но своє штукарство! — гукнув один.
— Потіш Сатурна! — крикнув другий.
— Побачимо, що вміє робити твоя мавпа! — кричав третій.
— Ану, накажи собаці стрибати!
— Мавпу!.. Мавпу!..
— Ширше коло, ширше коло...
— Яка втішна мавпочка!
— Який гарний епірський пес!
Але серед цього галасу, який весь час наростав, ніхто не рухався, і це почало Арторіксові набридати; тому він нарешті сказав:
— Гаразд, гаразд, я покажу вам різні штуки. Я і мої звірята зробимо вед, що зможемо, вшануємо Сатурна. Але для цього мені треба трохи місця.
— Правильно! ^
— Його правда!
— Зробимо коло!
— Відійдіть назад!
Усі кричали, але ніхто не рушав з місця. Нарешті хтось гукнув на все горло:
— Поведемо його разом з нами до Каринської курії!..
— Так, так, до Каринської курії!.. — залунало спочатку десять, потім двадцять, потім сотня голосів..
Довго кричали, що слід іти до Каринської курії, але всі стояли на місці. Нарешті ті, що були ближче до штукаря, обступили його і, пробиваючи дорогу ліктями, повернули туди, звідки щойно натовп прийшов. За ними всі поволі рушили до Каринської курії.
По дорозі до натовпу приєднувалися всі зустрічні, натовп зростав і незабаром досяг майдану, де височіла третя з тридцяти курій міста, яка звалася Каринською. Тут натогщт розлився широким нестримним потоком і потіснив інших людей, які сиділи за столами просто неба і поглинали різну їжу та вино.
Спершу не обійшлося без замішання, взаємних прокльонів і погроз; нарешті почулися примирливі заклики: майдан облетіла чутка, що прийшов штукар і даватиме виставу. Всі зраділи, стовпилися на сходах навколо круга, ставали навшпиньки, повилазили на табурети, столи, деякі видерлися на ґрати нижніх вікон сусідніх будинків, і в мертвій тиші, що настала, тисячі очей нетерпляче втупилися в Арторікса, який готувався давати жадане видовище.
Хвилину подумавши, молодий галл поклав на землю предмети свого ремесла, потім підійшов до одного з натовпу і подав йому кістяну кульку, сказавши:
— Передай по колу.
Потім він дав другу кульку розчервонілому від вина рабові, який сидів у першому ряді з виглядом,щасливої людини, що чекає на ще більше щастя, і сказав йому:
