Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Поруч із красунею стояв чотирнадцятилітній Клодій, майбутній бунтівливий народний трибун. Дивлячись на його ясне дитяче обличчя, ніхто не міг би передбачити тоді, що з нього вийде жорстока людина, яка через кілька років наповнить Рим чварами та убивствами.

Кассій кілька хвилин у німому зачаруванні дивився на Клодію, потім сказав:

— Венера і Діана, якими уявляє їх легковірний люд, не могли б бути вродливішими за неї!

— Венера, саме Венера, — усміхаючись сказав Тіт Лукрецій Кар. — А Діані дай спокій.

— Хто сміє її ганити? — сердито запитав Кассій.

— Заздрість матрон, менш вродливих, ніж вона. Вони заздрять їй і тому кепкують та ненавидять її.

— Он хто! — сказав Метробій.

— Хто?.. Теренція?.. Дружина Цицерона?..

— Вона, вона... Бачиш, он вона стоїть поруч зі своїм смиренним чоловіком!

Цієї миті натовп рушив уперед, і Кассій, опинившись зі своїми друзями біля сходів храму Вести поблизу від Клодії, підніс праву руку до уст і вигукнув:

— Привіт тобі, Клодіє, найпрекрасніша з усіх красунь Рима!

Молода жінка відповіла на привітання легеньким нахилом голови і найчарівнішою усмішкою, подивившись на юнака довгим палким поглядом.

— Цей погляд багато обіцяє, — усміхаючись сказав Лукрецій Кассію.

— Твій запал цілком зрозумілий, шановний Кассію, — сказав Метробій. — Бо я ніколи не бачив жінки, вродливішої від КлЬдії, за винятком грекині Евтібіди!..

— Евтібіди! — вигукнув, здригнувшись при цьому імені, Лукрецій.

І, трохи помовчавши, додав з легеньким зітханням:

— Красуня Евтібіда... Де вона тепер?

— Ти б не повірив своїм очам, коли б її побачив, хоч це справді так... Вона у таборі гладіаторів!

— Навпаки, я вважаю це цілком природним, — відповів Лукрецій. — Її місце саме там!

— Але знай, що в таборі цих розбійників вона перебуває тільки для того, щоб завоювати любов одного з них; вона шалено закохана у Спартака...

Всі троє помовчали.

— Та чи знаєш ти, — провадив далі Метробій, звертаючись до Лукреція, — що красуня Евтібіда не раз підбивала мене поїхати до табору гладіаторів?..

— А для чого? — здивовано спитав Лукрецій.

— Щоб там пиячити, — зауважив Кассій. — Та здається, ти так добре робиш це і в Римі, що...

— Ну от, ви смієтесь... А я б туди поїхав.

— Куди?

— До табору Спартака. Змінивши одяг та ім’я, я завоював би його прихильність і довіру, вивідав би його плани, наміри, приготування і потихеньку доповів би про все консулам.

Обидва патриції дзвінко розреготалися. Метробій не на жарт образився.

— Регочете?.. А два роки тому чи не я попередив консула Луцінія Лінія Лукулла про близьке повстання гладіаторів? Хіба не я розкрив нічну змову у лісі богині Фуріни?

«Добре, будемо знати!» — подумав Арторікс, обличчя якого спалахнуло, і скоса поглянув на Метробія.

У цей час натовп дійшов до храму Сатурна — великої монументальної будівлі, де за жертовником бога зберігалися закони і державна скарбниця. Тут тіснява і штовханина були ще більші, і юрба посувалася ще повільніше.

Стиснуті з усіх боків, майже задихаючись, Метробій, Лукрецій і Кассій, а за ними й Арторікс тільки через чверть години повільного просування змогли, нарешті, протовпитися до храму. Вони побачили бронзову статую бога Сатурна з кривим садовим ножем у руці серед хліборобського знаряддя, яке алегорично зображало скотарські та польові роботи. Порожниста всередині статуя була наповнена олією на знак заможного сільського життя.

— Дивись, дивись, — сказав Метробій, — он божественний верховний жрець Юлій Цезар. Він щойно приніс жертву на честь бога і тепер, скинувши жрецькі шати, виходить з храму.

— Як на нього дивиться Семпронія!.. Яка вона красуня і розумниця!

— Дивись, як блищать її пристрасні чорні очі!.. Як чарівно усміхаєтся вона до Юлія Цезаря!..

— А скільки інших дівчат і матрон переслідують Цезаря, ніжними поглядами!

— Глянь на руду Фавсту...

— О, це — донька мого безсмертного друга Луція Кор-нелія Сулли Щасливого...

— Що ти був другом цього чудовиська — ми знаємо, тож не треба нагадувати нам про це на кожному кроці.

— О, що там за галас?

ІЗсі обернулися до дверей храму, звідки долинали ще голосніші вигуки на честь Сатурна.

Новий натовп, що проривався до храму, враз відтіснив усіх до стін і колонади. Півсотні худих, виснажених людей несли на руках міського претора, мов якогось тріумфатора, і кожен з них тримав у руці розкуті залізні кайдани.

— А-а... Зрозуміло... Це злочинці, що в Мамертінській в’язниці чекали вироку. За святковим звичаєм, їх тепер помилували, — сказав Лукрецій.

Попередня
-= 128 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!