Слава ЗСУ!

— Ну і, за звичаєм, вони прийшли сюди почепити свої кайдани перед вівтарем Сатурна, — додав Метробій.

— А поглянь лишень, який страшний Катіліна! — сказав Кассій, показуючи у тому напрямку, де, втупивши очі в одну з молодих весталок, стояв грізний патрицій. — Що й казати... він жорстокий навіть у коханні. Подивіться -но, яким звірячим, жорстоким поглядом зиркає він на сестру Теренція.

Арторікс теж побачив патриція, і його очі радісно заблищали. Він було почав щосили, проте ввічливо пробиратися крізь натовп до Катіліни. Але одно — хотіти, а інше — змогти: тільки за півгодини йому пощастило стати поруч із Луцієм Сергієм. Він прошепотів йому на вухо:

— Світло і свобода.

Катіліна здригнувся, рвучко обернувся і, насупивши брови, суворо і майже загрозливо спитав штукаря, вдивляючись у нього сірими очима:

— Що це значить?

— Від Спартака, — тихо відповів Арторікс. — Я прийшов з Апулії до тебе, славетний Катіліно, щоб поговорити про надзвичайно важливі справи.

Патрицій знову пильно подивився на молодого штукаря і сказав:

— Я тебе вислухаю... ходімо зі мною... вийдемо з храму... потім іди за мною назирці... поки дійдемо до якогось відлюдного місця.

І з властивою йому байдужістю та зневагою до інших людей він почав прокладати дорогу могутніми ліктями та ще й люто покрикувати металічним голосом, щоб не плутались у нього під ногами, і швидко вийшов з храму. Арторікс невідступно ішов за ним.

Проминувши храм Геркулеса, Катіліна спинився біля невеликого храму богині невинності.

Арторікс виклав доручення Спартака. Зі щирим запалом змалював він міць гладіаторських легіонів. Вміло полестив самолюбству Катіліни, переконливо довів, що хоробрість цих випробуваних у стількох битвах шістдесяти тисяч рабів незмірно.зросла б, якби їх вождем став Луцій Сергій Катіліна. За короткий час їхня кількість могла би подвоїтись, і, йдучи від перемоги до перемоги, він міг би за якийсь рік з непереможним військом підступити до воріт Рима.

Кривавим вогнем заблищали очі Катіліни, страшенно напружилися м’язи його лютого, виразного обличчя; він конвульсивно стискував велетенські кулаки і зітхав, як хижий звір.

Коли Арторікс закінчив говорити, Катіліна уривчасто відповів:

— Ти дуже спокушаєш мене... юначе... І я не знаю... бо не стану приховувати від тебе, що мені, римлянинові і патрицію... непоборно огидна думка стати на чолі війська рабів... хай навіть мужніх... та все ж рабів, бунтівників... Проте... спокуса мати під своєю рукою таке могутнє військо... мені, народженому для великих справ, мені, що й разу не мав навіть управління провінцією... почуваю, що ця думка...

— Не запаморочить твого мозку, не затьмарить твого розуму настільки, щоб ти забув, що ти римлянин, патрицій і що коли треба знищити владу олігархії, то руками вільних, а не руками зрадників-рабів.

Слова ці вимовив високого зросту, гордовитий на вигляд патрицій років тридцяти.

— Лентул Сура! — скрикнув здивований Катіліна. — Ти тут?

— Так. Я йшов слідом за тобою, бо мені здався підозрілим оцей чоловік. Я вже не раз тобі пророкував, що долею призначено трьом Корнеліям володіти Римом. Кор-нелій Цінна і Корнелій Сулла вже правили, третій, кого доля обрала панувати над Римом, — ти! І сьогодні я хочу завадити тобі зробити хибний крок, який замість того, щоб наблизити тебе до мети, віддалить од неї.

— Отже, Лентуле, ти думаєш, що трапиться інша нагода, така ж сприятлива, як ця, що її нам тепер пропонує Спартак? Ти справді віриш, що згодом ми зможемо мати під рукою таке саме військо, як у гладіаторів, щоб досягти своєї мети?

— Я думаю, що, зв’язавшися з ними, ми тільки накличемо на себе ненависть народу всієї Італії. Адже ми воювали б тоді не за інтереси римського плебсу, не за інтереси знедолених і розорених боргами римських громадян, а на користь варварів, ворогів римської культури. І коли б із допомогою наших друзів вони стали господарями Риму, то, гадаєш, вони дотримувалися б будь-яких законів?.. Думаєш, вони дали б нам владу?.. Адже кожен римський громадянин — ворог їм, і вони затягли б нас у взаємні чвари і вбивства.

В міру того як усе твердіше і переконливіше говорив Лентул, кожен рух Катіліни свідчив, що в ньому згасає недавній запал. Коли Сура кінчив, Катіліна понуро опустив голову, глибоко зітхнув і пробурмотів:

— Твоя думка ріже начисто, немов добре нагострений іспанський клинок.

Арторікс хотів щось відповісти Лентулові, але той владним жестом спинив його і сказав:

— А ти повертайся до Спартака і скажи, що ми дивуємося вашій доблесті, але нам з вами не по дорозі. Ми — римляни насамперед. Усі чвари вщухають на Тибрі, коли вітчизні загрожує справжня небезпека. Скажи йому, хай скористається з щасливих обставин і веде всіх вас за Альпи, кожного до свого краю. Дальша війна в Італії буде для вас згубною. Іди, і хай супроводять тебе боги!