Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Ох!.. Евтібідо... О моя кохана... — дедалі тихіше гукав Еномай, обличчя якого вже застеляв покров смерті. — Ти жива?.. Жива... Ох, я помру тепер... з радістю... Ах, Евтібідо... Пити... Дай мені хоч трошки води... і останній твій поцілунок...

А Евтібіда, бліда від хижої радості, озирала скорботне видовище безмежного поля бою, встеленого трупами, і злобно посміхалась. Її зеленкуваті очі тішилися, впивалися цією картиною, і, тільки надивившись на наслідки побоїща, вона обернулася до Еномая.

Крізь туман, що застеляв його очі, він побачив закривавлену дівчину і подумав, що вона смертельно поранена. Але помітивши злобний блиск її очей і лють, з якою вона, проходячи мимо, топтала й штовхала ногами навалені навколо трупи, він збагнув, що вона лише поранена, і, мабуть, легко. Страшна підозра майнула в його голові, проте він одразу ж відігнав од себе цю лиху думку і сказав тихо:

— Ох, Евтібідо... один поцілунок... дай ще мені... Ох, Евтібідо...

— Я поспішаю! — відповіла грекиня і, минаючи його, кинула на нього байдужий погляд.

— А!.. Блискавки... Тора... хай спалять тебе! — закричав з останніх сил Еномай. Він звівся на один бік, глянув їй услід жахливо розширеними зіницями і гукнув: — О!.. Тепер... я все розумію... паскудна куртизанко... Спартак невинний... Ти — потворне чудовисько!.. Будь тричі проклята!.. проклята... — І впав мертвий.

Евтібіда обернулася, насупилась і загрозливо ступила кілька кроків назад, ніби хотіла кинутися на вмираючого, та, побачивши, що він сконав, рвучко простерла над ним розчепірені пальці і вигукнула:

— До пекла!.. І як я потішилася твоїм передсмертним розпачем, так хай всевишні боги дадуть мені побачити смерть ненависного Спартака!

І вона попростувала туди, звідки долинав гул нової битви.

Розділ XIX

БИТВА ПІД МУТІНОЮ. -ЗАКОЛОТИ. - МАРК КРАСС НА ВІЙНІ


Кінець битви, що зав’язалася між Спартаком і Геллі-єм, був ясний. Пробираючись між трупами, Евтібіда ще здалека побачила, як знесилено боронилися римляни від непереможного натиску гладіаторських легіонів, які вже розтягувалися праворуч і ліворуч з видимим наміром обійти противника з флангів. У цей час, коли смілива жінка спостерігала бій і думала, що нещасливий для римлян кінець його вщент руйнує її мстиві плани та жадану перемогу, мимо неї промчав білий кінь, укритий блакитним чапраком і в гарній збруї. Переляканий кінь, мов скажений, гасав по полю, кидався на всі боки, перескакував через гори трупів, натикався на них.

Евтібіда впізнала коня, що належав контуберналові Еномая, юному Узіліаку, який загинув у першій кривавій сутичці ранкового бою. Один з трьох її коней теж був білий, і кмітлива грекиня одразу збагнула, що цей кінь може стати їй у пригоді для нових зловісних намірів. Вона побігла туди, де метався кінь, і почала кликати його, клацаючи язиком та пальцями.

Але благородна тварина, ніби передчуваючи свою долю, замість того, щоб підійти до грекині, тікала від неї все далі. Раптом кінь спіткнувся і впав. Евтібіда, перестрибуючи через трупи, підбігла, схопила повід і допомогла коневі встати.

Схопившись на рівні ноги, тварина почала вириватись, але Евтібіда міцно тримала повід, заспокоювала словами, ласками, і стривожений кінь поступово заспокоївся, а далі зовсім скорився.

Тим часом розбиті частини війська Геллія, оточені з трьох боків поповненням — когортами гладіаторів, безладно відступали до того самого поля, де вранці вони знищили германські- легіони. їх завзято переслідували воїни Спартака. Зі страшним «барра!» і лютими вигуками змикалися вони навколо римлян, щоб тут же вчинити криваву розплату за десять тисяч винищених товаришів.

Брязкіт зброї, шалені крики бійців чулися чимдалі ближче! Евтібіда, аж потемніла на лиці, з безсилою злобою дивилася на це побоїще.

— Ах!.. Всемогутній Юпітере Олімпійський!.. — хижо вишкіривши білі зуби, стиха просичала вона. — Це несправедливо! Я стільки зробила, щоб відірвати германців од гладіаторів. Надіялася, що за ними підуть і галли, а галли лишилися в таборі. Я зробила так, щоб Геллій знищив десять тися'ч оцих, і сподівалася, що консули затиснуть Спартака в залізне кільце, а він з усім військом з’являється сюди і громить Геллія, а покінчивши з ним, кинеться на Лентула і знищить його, якщо цього ще не вчинив!.. О Юпітере Меснику, невже він непереможний? Невже він непереможний?

А переслідувані римляни підходили чимдалі ближче до поля ранкового бою. Евтібіда, збліднувши від гніву і ведучи коня на поводі, знову повернулася до того місця, де лежав мертвий Еномай. Тут на невеликому, вільному від трупів місці вона спинилася, дістала з піхов свій невеликий гострий меч і швидко двічі увігнала його в груди бідолашного коня. Поранена тварина відскочила назад, пронизливо, болісно заіржала, хотіла втекти, але Евтібіда втримала її. Кінь метнувся ще раз-другий, упав спершу на передні коліна, а потім і зовсім звалився мертвий.

Попередня
-= 139 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!