Слава ЗСУ!

— Чуєш кроки? — спитав Аскубар в Ерцідана.

— Чую.

— Готуйсь!

Перші проблиски світанку почали розсіювати нічну темряву, і раби помітили невеличкого воїна, який швидко наближався до них. Проте розгледіти його обличчя не можна було.

— Це вона... — ледве чутно прошепотів Аскубар своєму товаришеві.

— Так... На ній панцирна туніка... шолом... і така маленька, безперечно — жінка.

Обидва каппадокійці націлились і разом спустили тятиву. Дві стріли полетіли зі свистом: одна впилася в шию, друга — крізь срібну кольчугу — в груди... Евтібіди. Пролунав довгий пронизливий крик. Аскубар й Ерцідан враз почули тупіт багатьох ніг і сильний голос:

— До зброї!

Каппадокійці кинулися навтіки у напрямі римського табору, а біля тіла Евтібіди спинився декуріон з чотирма гладіаторами. Вона глухо стогнала, болісно хрипіла, але не могла вимовити й слова.

Розвиднілося. Гладіатори поклали поранену край шляху, притулили спиною до дуба, зняли шолом. Вони побачили, як по плечах розсипалося густе руде волосся, і в один голос скрикнули:

— Жінка!

Нахилилися, щоб роздивитися обличчя, вже покрите смертельною блідістю, і одразу впізнавши, скрикнули в один голос:

— Евтібіда!

У цей час до дуба підійшла маніпула гладіаторів і обступила поранену.

— Якщо вона поранена, то хтось мусив її поранити, — сказав центуріон. — Ану, хай півсотні бійців спіймають убивць, бо вони ще не встигли далеко втекти.

Півсотні гладіаторів побігли до храму Геркулеса Оліва-рія. Інші стояли навколо вмирущої, похмуро, в глибокому мовчанні дивлячись, як конає та, що заподіяла їм стільки лиха.

— Евтібідо! Тричі проклята зраднице! — суворо вигукнув центуріон. — Що ти тут робила в цей час?.. Хто тебе поранив? Нічого не розумію... Але гадаю, що це був якийсь новий злочинний задум... і його жертвою впала ти сама.

Із посинілих уст вирвався болісний стогін, і вона зробила гладіаторам знак рукою, щоб її облишили.

— Ні! — крикнув центуріон і жестом прокляття простер над нею свою правицю. — Через твою зраду загинуло сорок тисяч наших братів... і ми тепер нагадуємо тобі про твої злочини, конай ще тяжче, і хай заспокояться їхні невідомщені тіні.

Евтібіда звісила голову на груди, немов сконала, і тільки тяжкі уривчасті зойки свідчили, що вона ще жива.

У цей час півсотні гладіаторів, посланих навздогін за каппадокійцями, повернулися назад і привели пораненого стрілою Ерцідана.

Він розповів усе, що йому було відомо, і гладіатори зрозуміли все.

— Що тут сталося? — почувся жіночий голос.

Це була Мірца. Озброєна, ішла вона в супроводі Це-туль до храму Геркулеса.

— Стріли, які мерзенна Евтібіда наготувала, щоб вразити тебе, пронизали, хвала Геркулесові, зрадницю, — відповів центуріон, пропускаючи Мірцу в коло гладіаторів.

Почувши голос Мірци, Евтібіда підвела голову і втупила в неї палаючий ненавистю і розпукою погляд. Вона скривила губи, силкуючись щось сказати, простягла до Мірци руки з розчепіреними пальцями, немов жадала схопити 'її. Останнім зусиллям Евтібіда шарпонулася вперед, ще раз зойкнула, заплющила очі і впала мертвою, вдарившись головою об стовбур дерева.

— Цього разу птахолов сам попався в сильце, — вигукнув центуріон.

Покликавши Мірцу і всіх інших, він мовчки пішов від огидного трупа.

Розділ XXII

ОСТАННІ БИТВИ. -ПОРАЗКА БІЛЯ БРАДАНУ. - СМЕРТЬ

У той час, коли Евтібіда вмирала на очах Мірци, розплачуючись за свої злочини, до Темеси приплив човник, з яким Гранік послав Спартакові звістку про себе.

Спартак був дуже спантеличений звісткою про висадку Граніка на берегах Бруттії і довго розмірковував, що йому робити. Нарешті, звертаючись до Арторікса, сказав:

— Ну що ж... Коли вже Гранік з п’ятнадцятьма тисячами наших у Нікотері... переправимо туди морем усе військо і там розпочнемо ще завзятішу війну.

Він послав човен назад до Граніка з наказом уночі повернути флот назад до Темеси. Протягом восьми ночей фракієць переправив усе військо до Нікотери і всі ці ночі, крім останньої, посилав чотири легіони за місто, щоб відвертати увагу римлян на суходіл. Останньої ночі він відплив сам з усією кіннотою.

Тільки-но флот, що віз Спартака, Мамілія і кінноту, відплив на кілька миль од берега, темесинці сповістили Красса про те, що сталося.

Римський полководець мало не сказився. Він осипав темесинців прокльонами за те, що вони побоялись його попередити раніше про втечу Спартака. Тепер, вирвавшись на простір, гладіатори розпочнуть ще запеклішу війну, яку він сам вважав закінченою і примусив Рим у це повірити.