Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Обклавши городян величезним податком за їхнє боягузтво, Красс наступного дня наказав військові знятися і повів його до Нікотери.

Але Спартак на світанку того ж дня, як приплив до Нікотери, вирушив з усім військом у дорогу і спинився тільки через двадцять годин біля Сцилли.

Другого дня він перейшов до Регія і скрізь на своєму шляху закликав рабів до зброї. Там він став на зручному місці, наказавши гладіаторам за три дні викопати рів і зробити частокіл, щоб зробити табір неприступним для ворога.

Тоді Красс вирішив примусити Спартака прийняти бій або здатися через голод. І він збудував таку колосальну, справді римську споруду, яка, коли б не було одностайного свідчення про неї Плутарха, Аппіана і Флора, здавалося б неймовірною.

Прийшовши туди, Красс побачив, що сама природа місцевості підказує йому, як треба діяти. І він спішно почав будувати стіну через перешийок. Тим самим він не давав своїм бійцям байдикувати, а противника позбавив можливості діставати продовольство. За короткий час він викопав рів від одного моря до другого завдовжки триста стадій, завглибшки і завширшки п’ятнадцять футів. Уздовж рову спорудив такої ж висоти надзвичайно міцну стіну.

Поки сто тисяч римлян невтомно працювали над цією титанічною спорудою, Спартак створював ще два нові легіони з одинадцяти тисяч рабів, які збіглися до нього у Брутії і навчав їх військової справи. Водночас він міркував, як вирватися з пастки і звести нанівець працю і наміри Красса.

Минуло дванадцять днів.

— Скажи, Спартак, — спитав якось Арторікс, — хіба ти не бачиш, що вони замкнули нас у пастці?

— Ти так гадаєш?

— Але я бачу стіну, яку вже кінчають будувати, і мені здається, що це справді так.

— Ще на Везувії бідолаха Клодій Глабр думав, що впіймав мене у пастку.

— Але через десяток днів не стане харчів.

— У кого?

— У нас.

-Де?

— Тут.

— А!.. Та хто ж тобі сказав, любий мій Арторіксе, що через десять днів ми ще будемо тут?

Арторікс мовчки похнюпив голову, зніяковівши, що зважився повчати такого передбачливого полководця. А Спартак приязно глянув на юнака і, зворушений його замішанням, ласкаво поплескав по плечу, сказавши:

— То добре, що ти попередив мене про стан з нашим продовольством. Але не бійся, я вже придумав, як пошити Красса у дурні й залишити з роззявленим ротом перед його страшенною стіною.

— Красс досвідчений полководець!

— Найдосвідченіший з усіх, які з нами за ці три роки воювали, — згодився Спартак і додав за хвилину: — Та він ще нас не переміг.

— І не переможе, поки ти живий!

— Ах, Арторіксе, адже я теж тільки людина.

— Ні, ти — думка, ти — сила, ти — прапор! У тобі втілилась і живе ідея: права пригнобленим, щастя знедоленим, свободу рабам! Великодушний і звитяжний, ти сяєш світлом, якому підкоряються найбуйніші з наших товаришів. Поки ти живеш, вони слухатимуться тебе і робитимуть неможливе, як було досі. Поки ти живеш, вони здатні переходити по тридцять миль за день, зносити всякі злигодні, терпіти голод, битися як леви. Якщо, на лихо, ти загинеш, з тобою впаде наш прапор, і за якісь три тижні війна закінчиться для нас повною поразкою... О! Хай боги довго бережуть тебе, щоб ми домоглися цілковитої перемоги!

Цієї миті підійшов центуріон повідомити Спартака, що три тисячі іллірійських і далматинських пращників, які втекли з римського табору, стоять перед преторськими воротами і настійно просять прийняти їх у ряди їхніх братів.

Спартак поміркував над проханням цих трьох тисяч дезертирів. Його, можливо, взяв сумнів у їхній щирості, а може, не хотів давати своїм воїнам приклад, шануючи дезертирів. Він вийшов до воріт табору і сказав їм:

— Кидати свій прапор — вчинок негарний, негідний доблесних воїнів. Вітати і приймати втікачів з ворожого табору — недостойно честі полководця і небезпечно. Бо який згубний приклад для моїх бійців дали б ви, як товариші, що зраджують військо і присягу!

І він їм відмовив.

Через тиждень після цих подій, надвечір, декуріони й центуріони обійшли намети і від імені Спартака наказали зняти табір, не чекаючи сурми і дотримуючися повної тиші.

Тим часом вершники за наказом вождя поїхали з сокирами нарубати дерев у сусідньому лісі і вночі настягати їх до табору в достатній кількості.

О годині перших смолоскипів Спартак звелів розпалити в таборі великі багаття. Потім під покровом дощу і снігу, що йшли вже дві доби без упину, в темряві безшумно рушив до того місця Крассового рову, де ще не було стіни. Тут він наказав поскидати у рів стовбури і хмиз, які принесли вершники, а зверху шість тисяч піхотинців поклали шість тисяч заздалегідь приготовлених мішків із землею. Так вони завалили широкий прохід через рів. Цим мостом Спартак перевів усе військо і наказав іти безшумно, незважаючи на дощ і сніг, аж до Кавлона.

Попередня
-= 164 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!