Слава ЗСУ!

Він поспішив до свого намету. Троє гладіаторів віддали йому послання від Валерії Мессали.

Спартак зблід, притиснув руку до грудей, щоб стримати бурхливий стукіт серця, і, наказавши, щоб про гінців потурбувалися, взяв папірус, розгорнув і прочитав таке послання:

«НЕПЕРЕМОЖНОМУ І ДОБЛЕСНОМУ

СПАРТАКОВІ ВАЛЕРІЯ МЕССАЛА БАЖАЄ СЛАВИ

і здоров’я;

Ворожа доля і ворожі божества не воліють сприяти твоїй благородній справі, якій ти віддав усі скарби своєї великої душі, о мій коханий Спартак. Завдяки твоїй надлюдській доблесті і мудрості три роки перемога пестила твої прапори свободи. Але ти не в силі здолати ворожої долі і всемогутності Риму, бо проти тебе покликано з Азії Лукулла, і цієї годиніі, коли я пишу оце послання, переможець Іспанії Помпей Великий з усім військом вирушає через Самній. Поступися, Спартак, поступись і збережи своє життя для моєї полум ’яної, невгасимої’ несказанної любові. Збережи себе для пестощів нашої чарівної маленької Постумії, яка лишиться сиротою, якщо ти вперто продовжуватимеш цю безнадійну війну.

Жінка, яка кохає Спартака, не може, не повинна і не вміє радити йому малодушний вчинок. Склавши зброю, після того, що ти примусив Рим тремтіти і три роки наводив страх на всю Італію, після того, як ти вкрив своє ім \я славою стількох звитяжних перемог, ти поступишся не від страху перед ворогом, — ти скоряєшся непереборній долі. А проти цієї невидимої, загадкової, непереможної сили не спроможна змагатися жодна людська істота, об неї завжди розбивалися дерзання наймогутніших людей, яких знала історія — від Кіра до Пірра, від Ксеркса до Іаннібала.

Поки ще не прийшов на поле битви Помпей, склади зброю перед Крассом. Він, напевне, згодиться на почесні для тебе умови, аби не віддати своєму суперникові славу перемоги.

Облиш цю справу, тепер уже безнадійну, і в моїй ту-скульській віллі тебе чекає кохання, найчистіше, найніжні-ше, найпалкіше і найвідданіше в світі. Тут у безмежному блаженстві кохання у пестощах, якими тільки може земна любляча жінка оточити коханого чоловіка, ти житимеш щасливий, невідомий людям, улюблений батько і чоловік.

О Спартак мій_у тебе благає безпіаланна жінка, тебе закликає нещасна мати і твоя донька. Чуєш, Спартак, твоя бідолашна донечка зі мною біля твоїх ніг, обнімаємо твої коліна, укриваємо поцілунками твої руки, благаємо тебе, щоб ти зберіг своє дорогоцінне життя, яке для нас дорожче від усіх скарбів цілого світу.

Рука моя тремтить, виводячи ці рядки, ридання душать мене, і гарячі сльози, що ллються з моїх очей на папірус, у деяких місцях витравлять слова і так долинуть до тебе.

О Спартак, зглянься на твою доньку, пожалій мене, кволу нещасну жінку, яка помре з розпуки, з журби, якщо помреш ти...

О Спартак, пожалій мене, яка кохає тебе, обожнює й шанує більше, ніж шанують і боготворять всевишніх богів!

О Спартак, зглянься на мене!..

Валерія».

Не розказати словами того, що діялося в серці нещасного гладіатора, коли він читав цей лист. Рясні сльози котилися по його щоках, падали на папірус і зливалися зі слідами сліз Валерії. Закінчивши читати листа, він підніс його до уст і вкрив розпачливими, безумними поцілунками. Потім руки його опустилися, все ще стискаючи папірус, і він стояв, втупивши в землю повні сліз очі, охоплений ніжними болісними думками.

Де витали в цей час його думки? Які милі тіні поставали перед його зором? Якими солодкими видіннями він упивався цієї миті?..

Довго стояв він так, віддаючись потокові любих, сумних думок. Та раптом увесь стрепенувся, витер сльози, ще раз поцілував послання і сховав його на грудях. Потім надів панцир і шолом, підперезався мечем, узяв щит і покликав контубернала, звелівши приготувати собі коня і загін кінноти.

Через чверть години, поговоривши з Граніком, він галопом виїхав з табору на чолі трьохсот вершників.

Вранці другого дня до табору римлян, розташованого в Оппідії, прибув посол від Спартака. Крассові подали від нього табличку, на якій Красс прочитав грецькою мовою такі слова:

«МАРКА ЛІЦІНІЯ КРАССА - ПОЛКОВОДЦЯ СПАРТАК ВІТАЄ.

Мені необхідно зустрітися з тобою. На відстані десяти миль от твого табору і десяти миль од мого, на шляху з Оп-підія до Сільвія є невелика вілла, власність Тіта Оссілія, патриція з Венусії. Я перебуваю там з трьомастами вершників. Чи не бажаєш ти прибути з такою ж кількістю людей? Я прийшов зі щирими намірами і цілковито звіряюсь на твою честь.

Спартак».

Красс одразу прийняв запрошення Спартака і звелів передати послу, що. через чотири години прибуде на побачення з трьомастами воїнами до призначеного місця. І ще сказав передати, що як Спартак покладається на його честь, так і він покладається на честь Спартака.