Слава ЗСУ!

Через три з половиною години, за дві години до полудня, Красс із загоном кінноти прибув до вілли Оссілія.

Біля брами його зустрічав Мамілій, центуріон і десять декуріонів загону.

З усіма знаками пошани його провели через атрій і коридор до невеликої картинної галереї. На порозі, почувши кроки, з’явився Спартак. Знаком він звелів своїм вийти, привітально підніс до уст праву руку і промовив:

— Привіт тобі, славетний Марку Крассе!

І відступив у глиб галереї, даючи прохід римському вождеві. Входячи до зали, той чемно відповів на привітання:

— Привіт і тобі, доблесний Спартак!

Обидва полководці стали віч-на-віч, мовчки розглядаючи один одного.

Гладіатор був значно вищий від патриція. Поряд із стрункою, могутньою, атлетичною постаттю Спартака одразу впадала в очі огрядність присадкуватого Красса.

Поки Спартак пильно оглядав енергійні суворі риси смуглявого, кощавого, римського типу обличчя Красса, його коротку шию, широкі плечі і дужі, трохи криві ноги, — Красс милувався величністю, гнучкістю, бездоганною вродою Спартака, його благородним високим чолом, блиском його очей і прямодушністю, що промовляла в усіх рисах його прекрасного обличчя.

Найдивнішим для Красса було те, що він — гніваючись на себе самого — не міг відігнати, подолати в собі почуття мимовільного глибокого захоплення цією людиною.

Перший заговорив Спартак;

— Скажи, Крассе, чи не здається тобі, що ця війна тягнеться занадто довго?

Римлянин на мить завагався, потім відповів:

— Так, затяглась, і занадто.

— То чи не здається тобі, що ми могли б покласти їй край? — знову запитав гладіатор.

Жовтаво-сірі очі Красса блиснули з-під напівопуще-них повік, і він жваво відповів:

— Але як?

— Укласти мир.

— Мир?.. — перепитав вражений Красс.

— А чом ні?

— Але,., тому що... яким чином можна було б укласти мир?

— Присягаюся Геркулесом!.. Так, як завжди укладається мир між воюючими сторонами.

— Ах так?! — скрикнув Красс, глузливо посміхаючись. — Як укладають мир з Ганнібалом, з Антіохом, з Мітріда-том?..

— А чому ж ні? — з тонкою іронією спитав Спартак.

— Тому... тому що... хіба ви — воююча сторона? — презирливо і водночас зніяковіло відповів Красс.

— Ми — союз багатьох- народів, які воюють проти римської тиранії.

— О Марсе Меснику! — насмішкувато сказав Красс, закладаючи ліву руку за золоту перев’язь меча. — Он як! А я собі думав, що ви збіговисько підлих бунтівних рабів, які повстали проти свого законного господаря.

— Хай буде так, — спокійно промовив фракієць. — Тільки з однією поправкою: ми не підлі, ні! Ми — раби вашої беззаконної сваволі. А про законність ваших прав над нами краще не будемо говорити.

— Отже, ти хотів би підписати мир із Римом, ніби ти якийсь Ганнібал або Мітрідат?.. Які ти провінції для себе вимагаєш?.. Скільки правитимеш грошей за витрати на війну?

Презирством блиснули очі Спартака, і хтозна, що відповів би він Крассові, якби вчасно не схаменувся. Він раптом прикрив уста лівою рукою, ніби стримуючи слова, а правою провів по чолу і відповів:

— Не сперечатися прийшов я з тобою, Крассе, не ображати тебе і. не вислухувати твої образи.

— А чи не здається тобі образливим для величі римського народу підписувати угоду з повсталими рабами та гладіаторами? Треба народитися не на берегах Тибру, щоб не розуміти усієї ганебності цих слів. На твою біду, ти не народився римлянином, хоч ти гідний цього, Спартак, і — присягаюся! — не можеш зважати, як глибоко ти мене цим образив.

— А тобі надмірна пиха, властива латинській расі, не дає зрозуміти образи, якої ти завдаєш не тільки мені й моїм товаришам по зброї, ти ображаєш саму природу і всевишніх богів, коли всі народи землі вважаєш нікчемними расами, більш подібними до тварин, ніж до людей.

Вони знову замовкли.

Красс, трохи подумавши, підняв голову і сказав:

— Ти вже знесилений, не Маєш змоги боронитися і тому просиш миру. Гаразд, які твої умови?

— У мене шістдесят тисяч людей, і ти знаєш, і Рим знає, які вони хоробрі... По всій Італії стогнуть у кайданах мільйони рабів, вони весь час поповнюють і будуть поповнювати мої легіони.' Вже три роки триває ця війна, триватиме ще десять років і обернеться на полум’я, що спалить Рим. Я стомився, але не втратив сили.

— Ти забуваєш, що через Самній іде Помпей з легіонами, які перемогли Серторія, і що днями до Брундізія прибуде Лукулл з легіонами, які воювали проти Мітрідата.

— Ого, і Лукулл теж! — вигукнув Спартак. — О боги! Яка честь від Риму гладіаторам! І ви, хоча змушені слати проти нас усі сили держави, гребуєте поговорити з нами про мир?