Слава ЗСУ!

Помовчавши якусь мить, він додав:

— А які твої умови, якщо ти згоден на будь-який мир?

— Ти і, за твоїм вибором, ще сто твоїх дістаєте волю. Усі інші складають зброю і здаються без усяких умов. Сенат вирішить їхню долю.

— А ті... — почав Спартак, та Красс його перебив:

— Або ж, якщо ти стомився, покинь їх. Матимеш волю, посаду квестора у нашому війську. Без твого мудрого керівництва вони розладнаються і за якийсь тиждень будуть розгромлені.

Полум’ям спалахнуло обличчя Спартака. Грізно насупилось його чоло, брови, і він загрозливо ступив до Красса, але стримався і відповів, захлинаючись від гніву:

— Втеча?.. Зрада?.. Волію краще полягти на полі бою разом з усіма моїми товаришами, ніж пристати на такі умови!

І, прямуючи до виходу, сказав:

— Прощай, Марку Крассе.

Але, дійшовши до порога, зупинився, обернувся до римського воєначальника і запитав:

— Чи зустріну тебе в першій сутичці?

— Зустрінеш.

— Битимешся зі мною?

— Так.

— Прощай, Крассе!

— Прощай.

Спартак вийшов у двір вілли, гукнув своїм по конях, сам скочив на коня і галопом помчав до свого табору.

Прибувши туди, він наказав негайно зняти намети і, перейшовши Брадан убрід, вирушив до Петелії; туди прибув наступної ночі і став табором.

На світанку розвідники привели до нього захопленого в полон римського декуріона, який з невеликим загоном їхав до Красса. То був гонець від Лукулл а з Брундізія; його військо вже прибуло морем до цього порту. Лукулл сповіщав претора Сицилії, що незабаром виступить проти гладіаторів.

Тепер Спартак втратив усяку надію на порятунок. Тепер можна було надіятися лише на перемогу над Крас-сом: від цієї битви залежала його доля.

Тому Спартак повернувся знову до Брадану і став табором на відстані милі від лівого берега і восьми миль від свого вчорашнього табору на правому березі, де тепер розташувалося військо Красса.

Протягом ночі Красс переправив своє військо через Брадан і отаборився на відстані двох миль од гладіаторів.

Займалася зоря. Чотири римські когорти поглиблювали рів біля свого табору. В цей час три когорти гладіаторів ішли з лісу з дровами. Побачивши римлян, вони покидали свої оберемки дров і сміливо напали на них.

При цьому несподіваному нападі до валу збіглися майже всі бійці найближчих римських легіонів і кинулися на ворога.

У гладіаторському таборі почули брязкіт зброї, піднялися на частокіл і побачили бій своїх з римлянами. Вони швидко вибігли з табору, і враз почався справжній бій.

Спартак цієї миті згортав папірус, на якому написав листа до Валерії. Заліпивши воском і запечатавши медальйоном, який вона колись подарувала йому, він віддав листа одному з присланих нею гладіаторів.

— Довіряю вам цього листа до вашої господині, яку ви так любите...

— Ми любимо також і тебе, — перебив його слова гладіатор, ховаючи листа.

— Спасибі вам за це, добрі мої брати, — відповів Спартак і додав: — Відлюдними дорогами, непрохідними стежками, якнайобережніше йдіть день і ніч і доправте їй цього листа. Якщо, на лихо, з одним з вас станеться щось недобре, лист візьме інший. А тепер ідіть, і хай супроводять вас боги!

Три гладіатори вийшли із Спартакового намету. Проводжаючи їх, він сказав:

— Виходьте через декуманські ворота.

Цієї миті він почув шум бою і побіг подивитися, що сталося.

Так само зробив і КрасС. Він уже зважився стати до вирішального бою з противником. Поки одне й друге військо лаштувалося до бою, Спартак обходив фронт своїх легіонів, промовляючи до воїнів:

— Браття!.. Ця битва вирішить долю всієї війни. За спиною у нас Лукулл; він висадився в Брундізії і йде на нас. З правого боку нам загрожує Помпей, який уже вирушив до Самнію. Перед нами — Красс. Або перемогти, або померти мусимо сьогодні. Нам треба розгромити військо Красса, щоб потім кинутися на Помпея, або нас переможуть, і ми всі поляжемо, як личить хоробрим воїнам, що стільки разів перемагали римлян. Наша свята справа з нами не помре. На шляху до перемог доводиться проливати кров, бо велика справа перемагає тільки завдяки самовідданості й жертвам. Славна, почесна смерть — краще, ніж ганебне мізерне життя. Загинувши, ми залишимо нашим нащадкам як спадщину помсти й перемоги обагрений нашою кров’ю прапор свободи і рівності. Браття! Не відступаймо ні на крок! Перемога або смерть!

Так він сказав, і коли підвели його чудового вороного, мов ебенове дерево, нумідійського коня, на якому Спартак їздив понад рік, він видобув з піхов меч і увігнав коневі в груди зі словами: