Слава ЗСУ!

— Сьогодні не треба мені коня. Якщо переможемо, візьму у ворогів; якщо буду переможений, то кінь мені не потрібний.

З цих слів і вчинку Спартака гладіатори зрозуміли, що битва ця буде останньою. Вони гучно вітали його і вимагали сигналу йти до бою.

І Спартак дав знак. Голосно засурмили букцини.

Немов бурхливий потік, що розлився від дощу та снігу і, шалений, рине з скелястих гір, руйнуючи все на своєму шляху, люто і одчайдушно кинулися гладіатори на римлян.

Під цим страшним, буремним ударом легіони Красса похитнулись і змушені були податися назад.

Спартак бився у першому ряду. Своїм мечем він творив чудеса сили і мужності, кожним ударом клав на землю ворога. Помітивши вагання і відступ ворога, він дав знак фанфарі одинадцятого легіону сурмити сигнал, умовлений з Мамілієм.

Вісім тисяч вершників Мамілія стояли позаду піхоти. Почувши сигнал, він пустив галопом свою кінноту до лівого крила гладіаторського фронту. Об’їхавши його більш як на дві стадії, розгорнув частини до бою, повернув праворуч і щодуху помчав на правий фланг римлян.

Але Красс, уважно стежачи за боєм і підбадьорюючи розладнані ряди, наказав Квінтові йти назустріч кінноті гладіаторів. З незвичацною швидкістю розгорнулися десять з п’ятнадцяти тисяч римських кіннотників, і Мамі-лій, маючи намір ударити в правий фланг римлян, наткнувся на значно сильнішу ворожу кінноту і мусив вступити з нею в жорстокий бій.

У той час Муммій повів чотири легіони в обхід правого флангу гладіаторів і навально вдарив по ньому. Гранік негайно повів туди два останні легіони резерву і в свою чергу напав на Муммія.

Але перевага в кількості не могла не вирішити долі цієї одчайдушної борні п’ятдесяти восьми тисяч людей проти дев’яноста тисяч. Римські легіони, які билися з гладіаторами в центрі, відступали і вже кинулися були навтіки, коли Красс сам привів туди останні три легіони і дав знак розбитим легіонам звільнити прохід. За чверть години, подавшись праворуч і ліворуч, вони дали місце новим когортам. Під командою Красса і трибуна Мамер-ка свіжі когорти кинулися проти гладіаторів Спартака.

1 ще впертіший, ще страшніший бій розгорівся в центрі фронту.

Решта п’ять тисяч римських вершників минули тих десять тисяч, які билися проти Мамілія, обійшли їх і вдарили з тилу на гладіаторську кінноту. Гладіаторська кіннота швидко була розбита. В цей час на правому крилі, незважаючи на вправність та енергію Граніка і надлюдські зусилля його гладіаторів, Муммію вдалося їх обійти.

Тепер серця гладіаторів горіли вже не надією на порятунок і перемогу, а жаданням дорого віддати своє життя, жадобою помсти, рішучістю відчаю.

Скоро битва перетворилася на криваве звіряче побоїще. Минуло три години. Гладіаторське військо було вже майже оточене, а битва все тривала.

Правий і лівий фланги гладіаторів під тиском римлян відступили далеко назад, тільки центр, де хоробро бився Спартак і поблизу нього — Арторікс, не поступився перед ворогом.

Коли Гранік побачив, що поразка неминуча, він кинувся вперед у бойову колотнечу, власноручно убив одного трибуна, двох декуріонів, з десяток бійців і, поранений, стікаючи кров’ю, пронизаний двадцятьма мечами, загинув смертю героя.

Македонянин Еростен, ватажок десятого легіону, весь укритий ранами, геройськи поліг поруч з ним...

Воїни розгромленої гладіаторської кінноти бачили, як, пронизаний десятком стріл, упав їхній доблесний начальник Мамілій.

Вечоріло. Але гладіатори, знесилені, поранені, спливаючи кров’ю, не переставали опиратися ворогові. Вони боролися вже не як хоробрі люди, а як розлючені звірі.

Спартак не відступав ні на крок. З тисячею воїнів, які билися разом з ним, він врубався клином у когорти шостого римського легіону. Хоч той легіон складався з ветеранів, проте він неспроможний був опиратися цьому буремному натискові.

Трибун Мамерк з ватагою хоробрих ветеранів Марія і Сулли кинувся на Спартака, але вмить загинув. Від блискавичних ударів фракійця за кілька хвилин упали два центуріони, десять декуріонів, що захотіли показати солдатам, як слід відбивати удари, — вони могли лише навчити їх зустрічати смерть.

Поруч зі Спартаком мужньо бився начальник одинадцятого легіону, нумідієць Вібсальд. Навколо нього лежали сотні порубаних тіл.

Темрява вже огорнула поле бою, а римляни, тепер уже цілковиті переможці, і досі змушені були битися.

Зійшов місяць і блідим промінням освітив жахливу картину кривавого побоїща.

Понад тридцять тисяч гладіаторів і вісімнадцять тисяч римлян устелили собою величезне поле.

П’ятнадцять-шістнадцять тисяч гладіаторів, після довгої боротьби проти римлян, знесилені восьмигодинним боєм, безладно порозбігалися по навколишніх горбах і горах.