Слава ЗСУ!

— Просимо завітати, просимо, прекрасна Родопеє! — гукали десятків два п’яниць..

Родопея була вродлива дівчина років двадцяти двох, висока і струнка, з виразними блакитними очима. Довге біляве волосся обрамляло її чисте гарне обличчя. Вона була вдягнена в синю, оторочену сріблястою смугою туніку; на руках у неї були срібні браслети, а навколо голови синя стрічка. З усього було видно, що вона не римлянка, а рабиня.

Приязне і досить шанобливе поводження з нею брутальних і безсоромних відвідувачів таверни Венери Jli-бітіни свідчило про те, що ця дівчина була дуже хороша. Незважаючи на важке життя, вона, безталанна, своєю веселістю зуміла викликати безкорисливу доброзичливість навіть у розбещених грубіянів. Її чарівна зовнішність, доброта і чемність покорили цих людей. Якось одного вечора вона випадково потрапила сюди, вся скривавлена від стусанів свого господаря-звідника і, вся заплакана, попросила ковток вина, щоб трохи підкріпитися. Відтоді Родопея через два-три дні забігала в таверну Лутації. Кожні проведені тут чверть години волі були для неї незрівнянним відпочинком і здавалися невимовним щастям після того пекла, в якому вона мусила жити щодня, щогодини.

Збуджені надмірною випивкою, могильник Лувеній, його товариші Арезій і удаваний каліка Велленій почали галасливо балакати про Катіліну. Всі присутні знали, що він у сусідній кімнаті. Троє п’яних так гудили і кляли патриціїв, що інші відвідувачі змушені були вмовляти їх висловлюватись обережніше.

— Ні, Ні! — кричав могильник Арезій, іще вищий від атлета Гая Таурівія. — Ні, присягаюся Геркулесом! Не слід пускати сюди цих підлих п’явок. Вони п’ють нашу кров і навіть тут, у місцях наших зібрань, ображають нас своєю мерзенною присутністю.

— А хто цей багатій Катіліна, що погрузнув у розпусті і злочинах? Він найманий убивця Сулли, а ще приходить і хизується тут своєю розкішною латіклавою! Він приходить посміятися з наших злиднів, перша причина яких — він сам разом з усіма патриціями.

Так кричав оскаженілий Лувеній, силкувався вирватися з рук атлета, який не давав йому кинутися в сусідню кімнату і зчинити там сварку.

— Та замовкни ж си, клятий гультяю! Нащо ображати того, хто тебе не чіпає?.. І хіба ти не бачиш, що з ним десятеро чи дванадцятеро гладіаторів? Вони зразу спустять з тебе твою стару шкуру!

— А що нам гладіатори! Що нам гладіатори! — несамовито заревів, мов божевільний, Емілій Варін. — Ви вільні громадяни і, присягаюся всемогутніми блискавками Юпітера, боїтеся цих жалюгідних рабів, приречених на те, щоб убивати один одного для нашої забави!.. Присягаюся божественною вродою Венери-Афродіти, я хочу, щоб провчили цього негідника в розкішній тозі. Він поєднав у собі пороки патриціїв з усіма пороками найпідлі-шої черні! Щоб йому назавжди відбили бажання роздивлятися зблизька злидні бідного плебсу!

— Забирайся геть на Палатін! — кричав Велленій.

— Провалися хоч до Стіксу, геть звідси! — додав Арезій.

— Геть патриціїв! Геть аристократів! Геть звідси Катіліну! — пролунало кілька голосів одразу.

Почувши цей галас, Катіліна грізно насупився і схопився на ноги. Відштовхнув Требонія і ще одного гладіатора, які спробували його зупинити, запевняючи, що вони самі втихомирять цю наволоч. Метнувся до виходу і став у дверях на весь свій величезний зріст, з високо піднесеною головою і схрещеними на грудях руками. Грізно поглядаючи на всіх, він закричав на всю силу мужнього голосу:

— Гей ви, безмозкі жаби, чого розквакались? Як смієте ви бруднити своїми паскудними рабськими устами поважне ім’я Катіліни? Чого ви хочете від мене; мерзенна хробачня?!

Грізний тон цього голосу, здавалось, на якусь мить налякав баламутів, та от хтось знову крикнув:

— Ми хочемо, щоб ти забрався геть!

— На Палатін! На Палатін! — закричали інші.

— Або на Гемонію! Там тобі місце! — пронизливо і хрипле зарепетував своїм напівбаб’ячим голосом Емілій Варін.

— Ну так спробуйте мене звідси вигнати. Спробуйте! Сміливіше ж ви, підла німото! — крикнув Катіліна.

Серед плебеїв настало хвилинне замішання.

— О, присягаюсь усіма богами пекла! — вигукнув нарешті могильник Арезій. — Ти не схопиш мене ззаду, як бідолаху Гратідіана. Не Геркулес же ти насправді!

І він кинувся на Катіліну, але дістав від нього такого страшного стусана в груди, що впав на руки тих, які стояли позаду. Тоді до Катіліни підскочив могильник Луве-ній, але й він поточився і впав тут же під стіною від двох блискавичних ударів кулаків Катіліни по лисому черепу.

Перелякані жінки заверещали з остраху і плачучи поховалися за прилавком Лутації. У великій кімнаті знялася метушня, брязкіт черепків змішався з криками, лайкою, прокльонами. А з другої кімнати почулися голоси Требонія, Спартака й інших гладіаторів, які намагалися відсторонити Катіліну і втрутитися в бійку.