Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Я дуже вдячний тобі, славний Катіліно, за гроші, які ти мені пропонуєш, — відповів Спартак. — Але не можу і не повинен їх приймати. Я працюватиму вчителем боротьби, гімнастики, фехтування в школі мого вчорашнього господаря і таким чином зароблятиму собі на прожиття.

Тоді Катіліна, відвернувши увагу Требонія тим, що простяг йому свій келих, звелівши змішати вино з водою, нахилився до вуха Спартака і поспішно, ледве чутно прошепотів:

— І я теж страждаю від гніту олігархії. 1 я раб цього мерзенного, розбещеного римського суспільства. І я — гладіатор серед патриціїв, теж прагну свободи і... все знаю...

І тому, що Спартак відсахнувся й допитливо глянув йому в очі, Катіліна додав:

— |Лені все відомо... і я з вами... Буду з вами. Після цих слів він підвівся і сказав голосно, щоб уже чули всі:

— Заради цього ти не відмовишся од двох тисяч сестерцій новенькими ауреями, що лежать ось у цьому гаманці.

І, простигши Спартакові гарненький новий гаманець, він сказав:

— Повторюю, це не подарунок. Ти заробив ці гроші, вони твої. Це твоя частка в нашому сьогоднішньому виграші.

Поки всі присутні шанобливо й захоплено вихваляли щедрість Катіліни, він узяв праву руку Спартака і потиснув її так, що гладіатор здригнувся.

— Ну, а тепер ти віриш, що я про все знаю? — спитав тихо патрицій.

Спартак був приголомшений і не міг зрозуміти, як Катіліна дізнався про деякі таємні знаки і слова. Але, цілком переконавшись, що Катіліна справді про все знає, він відповів на потиск його руки і, сховавши за пазуху — під туніку — подарований гаманець, сказав:

— Я настільки схвильований і вражений твоїм великодушним вчинком, о благородний Катіліно, що не здатний достойно подякувати. Але, якщо ти згоден, я прийду завтра ввечері до тебе, щоб висловити тобі всю мою вдячність.

Спартак підкреслив останні слова, зробивши на них особливий наголос, і так виразно глянув в очі патрицію, що той схвально хитнув головою і відповів:

— У моєму домі ти завжди будеш бажаним гостем. А тепер, — звернувся він до Требонія й інших гладіаторів, — вип’ємо по келиху фалернського вина, якщо в цій норі знайдеться добре вино.

Лутація принесла вино і розлила в келихи. Всі погодились, що воно досить добре, хоч і не настільки старе, як вони хотіли б.

— Чи до смаку тобі це вино, славний Катіліно? — спитала Лутація.

— Вино непогане.

— Це вино часів консульства Луція Марція Філіппа і Секста Юлія Цезаря.

— То йому всього дванадцять років! — промовив Катіліна і при згадці про цих двох консулів глибоко замислився. Він втупив широко розплющені очі в стіл, машинально крутив пальцями олов’яну виделку і довго мовчав, нерухомо сидячи серед принишклих співтрапезників.

Криваві поблиски спалахували в його очах. Раптово здригалися руки, нервово сіпалися м’язи і несподівано набрякла кров’ю вена, яка перетинала його чоло. Все це свідчило, що в душі Катіліни відбувалася страшна боротьба почуттів і в голові роїлися якісь грізні задуми.

— Про що ти думаєш, Катіліно? Що тебе так бентежить? — спитав, нарешті, Требоній, почувши зітхання Катіліни, схоже на звірине урчання.

— Я думав, — відповів Катіліна, не підводячи очей від столу і конвульсивно граючи виделкою, — думав про ті часи, коли в цю амфору наливали вино, — тоді під портиком власного дому був підступно вбитий народний трибун Лівій Друз. А кілька років до того було вбито народного трибуна Луція Апулея Сатурніна, як іще раніше були по-звірячому забиті Тіберій і Гай Гракхи — дві най-величніші душі, краса нашої вітчизни. І кожного разу за одну і ту ж справу — за справу бідних і пригноблених, і кожного разу однією і тією ж злочинною рукою — рукою підлих аристократів.

Хвилину подумавши, він вигукнув:

— Та хіба ж у законах наших великих богів писано, що знедолені ніколи не матимуть миру, що бідні ніколи не матимуть хліба, що людство завжди поділятиметься на два табори: вовків і ягнят, і одні завжди жертимуть інших?..

— Ні! Присягаюсь усіма богами Олімпу! — закричав могутнім голосом Спартак, ударивши кулаком по столу, а його обличчя спалахнуло ненавистю і гнівом.

Поки йшла ця розмова, гамір і непристойні вигуки в передній кімнаті ставали дедалі голосніші, відповідно до кількості вина, поглинутого п’янюгами.

Раптом до Катіліни і його., співрозмовників долинули одностайні вигуки:

— Родопея! Родопея!

При цьому імені Спартак стрепенувся всім тілом. Воно нагадало йому рідну Фракію, гори, батьківський дім, сім’ю. Нещасний! Скільки зруйнованих надій! Скільки солодких і болісних спогадів!

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!