Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Клянусь Геркулесом!.. Я тебе не розумію, Спартак, — здивовано сказав Требоній, побачивши, що його келих вина ще повний. — Що з тобою? Ти не п’єш...

— Чому ти сумний? — запитав ще один з гостей.

— Присягаюся матір’ю богів Юноною! — вигукнув інший гладіатор, в якому по вимові вгадувався самніт. — Можна подумати, що ми сидимо не на дружній вечірці, а на поминках і, замість святкувати свою свободу, ти оплакуєш смерть матері.

— Моя мати! — з глибоким зітханням мовив Спартак, зворушений цими словами. Згадавши свою матір, він став іще сумніший, а колишній ланіста Требоній встав, підніс келих і вигукнув:

— Пропоную випити за свободу!

— Хай живе свобода! — закричали нещасні гладіатори, високо підносячи свої келихи.

При першому вигуку «свобода!» обличчя Спартака проясніло, очі заблищали, він усміхнувся, і, як всі, високо підніс келих, і крикнув дзвінким, чистим голосом:

— Хай живе свобода!

— Щасливий ти, Спартак, що міг здобути її живий, — з гіркотою в голосі сказав молодий білявий гладіатор. — А ми діждемося її тільки зі смертю.

При цих сумних словах гладіатора рука Спартака з келихом ніби за щось зачепилася. Він не міг смакувати вино, його голова знову похилилася від горя і втоми. Спартак поставив келих і глибоко замислився.

На мить запала тиша. Десять гладіаторів заздрісно і водночас радісно й болісно дивилися на свого щасливого товариша.

Цю мовчанку порушив Спартак. Ніби на самоті або в забутті він втупив задумливий погляд у стіл і тихо, але чітко почав пісню, яку співали гладіатори школи Акціана в години вправ з фехтування:

Вільним народився Я в щасті і в долі,

Та опинився У вражій неволі Не за вітчизну У славнім бою,

Не за родину Кохану свою Вмре гладіатор В чужому краю.

— Наша пісня! — здивовано прошепотів дехто з гладіаторів.

Очі Спартака заблищали радістю. Та він знову сховав своє почуття, і Требоній не зрозумів нічого. Спартак став сумний, байдужий і ніби ненароком спитав своїх товаришів по нещастю:

— До якої школи ви належите?

— До школи ланісти Юлія Рабеція.

Тоді Спартак узяв із столу свій келих, випив, обернувся до дверей і сказав, ніби звертаючись до рабині, яка тієї хвилини входила:

— Світла!

Гладіатори швидко перезирнулись, і білявий юнак, ніби ведучи далі почату розмову, додав:

— 1 свободи!.. Ти гідно її заслужив, хоробрий Спартак.

Спартак перезирнувся з білявим юнаком, який сидів

саме напроти нього.

У цей час з порога пролунав громовий голос:

— Справді, ти заслужив свободу, непереможний Спартак!

Всі швидко повернули голови до дверей, де з’явилася загорнута в широкий плащ могутня постать Луція Сергія Катіліни.

Коли Катіліна вимовив слово «свобода», очі Спартака і всіх присутніх, крім Требонія, з німим запитанням зупинилися на ньому.

— Катіліна! — скрикнув Требоній, який сидів спиною до дверей і побачив його останнім. Він поквапливо підійшов до патриція, чемно вклонився і, підносячи за звичаєм руку до уст, промовив:

— Привіт, привіт тобі, о славний Катіліно... Якій з доброзичливих богинь маємо дякувати за честь бачити тебе серед нас у таку годину і в такому місці?

— Я саме тебе й шукав, Требонію, — відповів Катіліна. — Та й тебе також, — додав він, звертаючись до Спартака.

Почувши ім’я Катіліни, страшне для всіх у Римі через жорстокість, буйство, силу і хоробрість цього патриція, гладіатори здивовано і навіть злякано перезирнулися. Деякі з них помітно зблідли. Навіть Спартак, серце якого ніколи не тремтіло від страху, здригнувся, насупився і втупив погляд в очі Катіліни.

— Мене? — спитав здивовано.

— Так, саме тебе, — відповів спокійно Катіліна, сідаючи на поданого йому стільця. За його знаком усі також сіли.

— Я не думав і не сподівався зустріти тебе тут, але був певен, що побачу тебе, Требонію, і ти мені вкажеш, де можна знайти хороброго і доблесного чоловіка.

Спартак з усе більшим здивуванням допитливо дивився в очі Катіліни.

— Тобі було даровано свободу, і ти її гідний. Але тобі не дали грошей, на які ти міг би жити, поки зможеш заробити. Завдяки твоїй мужності, я виграв сьогодні у Гнея Кор-нелія Долабелли десять тисяч сестерцій і шукав тебе, щоб віддати частину цього виграшу. Це твої гроші, бо, коли я рискував тільки грошима, ти ставив на карту своє життя.

Серед гладіаторів перебіг шепіт похвал цьому аристократові, який не тільки зволив принизитися до розмови з презренними гладіаторами, а й цінував їхню мужність і співчував їхньому горю. Спартака не заспокоїли ці слова, проте він був щиро зворушений піклуванням з боку такої знатної особи, тим більше, що вже давно відвик од чуйного ставлення до себе.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!